— сторінка 6

Там верби золоті й дзеркальні ріки,
де стигнуть колихливі тіні риб,
там у криницях зорі, мов горіхи,
і скрипки перестудженої скрип…

Таке тобі життя, як медівник,
ще років тому десять або вісім,
а нині в місті тихо, наче в лісі,…

Про дівчат. Вони тут не стільки юні,
скільки терті — заграють і Казанову.
Розквітають пізніше, десь так в іюні,
чи то в червні (пробач, забуваю мову).

Привселюдно поводяться вкрай вульгарно,
вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі,
одягаються, правда, достатньо гарно:…

Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов’ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця …

По той бік пристрасті народжується ніж.
Лахмітник Місьо о четвертій ранку
зарізав панну Касю, лесбіянку
(як він гадав, а втім, йому видніш).

Він пописав їй черево й горлянку,
аж весь шалів, аж весь упав у дріж.
Вона ж одно твердила: …

о скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки не вип’ють очей а мало
по сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті
і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало

і так мені з того гризько …

Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.

Моя ніч — ніби голка в горлі вічна.
Я собі підчепив тут одну хворобу.
Нею можна пишатись. Вона психічна.

Ця психічна хвороба, тобто кохання,
всі ознаки її описав Авіценна:
не …

…такої зелені не бачено сто років,
а може, й більше! Все вповите нею.
Ліси кущів безмовні та глибокі:
вигадуй річку, просіку, алею,
закриті, ще не впізнані.

Можливі

колона, арка й біла, мов папір,
сумирна вежа, рівня дикій сливі
(ростуть обидві …

У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть …

1.
будувати себе одиноким кретином
на підмурках всеядности

гріх самоти

не возводить а спалює те що нести
не зміє народжена з ласки дитина

я повинен забути сльозу осетина
що тікає за вітром з воланням пусти
меж волокнами зради в щілині …

Як заливає барва непорочна
Мости, алеї, крани будівельні.
Свідомість меншає, — ледь-ледь — пташиним волом, —
Лише — поріг, — і тіло стане зрячим,

Й за океанами — обтяжливе, незручне. —
Крізь речі — сила, яка так навально. —
Ґрунти …

По небу — скільки зору, — ходить швайка, —
Із дір — серпанок — фіялковий цукор,
Серед якого — одна жовта цівка
Майбутніх катаклізмів, гніву й воєн.
Підсліпуватий легіт ледве віє —
Й намул копитний, який бруком цока,
Спорудами витягується, …

Збігають дні, й нічого вже не треба.
Струхлявіли бажання, мов колоди.
Сокирами — все ближче — з бганок літа —
Мисливці люті — й на всі кутні — дрібно.

Ще око вирізняє куби, ромби,
Що укладаються драбинками мелодій.
Душа — …

Вітри Азії
Колони з базальту. Фасади палаців
На перехресті. Й вітри,
Які супроводжують кочовиків,
Що випалюють культури
Правом сильного.
Циклопічні мури, вкриті зображенням
Богині плодючості

Як віє вітер
В колонах, серцях, пам’яті!
Ніколи нічому не вчаться
Ні народи, ні одиниці.…

Як зжерла все — за мить — моя провина
І — на півнеба — пащеку неситу.
І болю присмерк, й Евменід присутність,
Що — з мороку, як спалахи червоні,

І від землі — ледь вловне коливання.
Як звузивсь шлях — …

Без шкіри — на вітрі
Пустеля — колоратура
З ацитиленовим кар’єром смерти.
Щораз розпеченіші кола
Нескінченної повивальні.
На щаблях прискореного розпаду
Самі бані, куби
Й паралелепіпеди.
Всесвіт — відірваний ґудзик,
Що знову — в сміттярку хаосу.
Ні прихистку, ні слова,…

Вже поїзд наближався до вокзалу,
а я з вікна дивився в яр,
і дикі три гори над ним згасало
у світлі вже вечірніх чар.
Гірські верхи і хмари швидколеті
зліталися в блискучий ряд,
неначе пелюстки десь на бенкеті,
вітрами зірвані …

З «Ворона»:
На ранок він мене покине,
коли мої надії відлетять.
Едгар По

Ще сонце у горах за гострі граніти
не встигло вечірній свій блиск віднести,
а вже у бору із повітря на віти
спустили тумани холодні хвости.

Із Альпів, …

Я дівчину любив, люблю і нині,
й вона мені сказала в пізній час:
«І сонце й місяць розійшлись в долині…
шліть старостів, і я піду за вас».

І зникла в яр… Я ж вибіг на висоти
дивитися на стежку на …

То був ні день, ні ніч.
Байрон

То був ні день, ні ніч,
бо сонце й місяць
на небесах стояли в відстані далекій,
в одних просторах і в однім часі.
А на землі порожній день за обрій
лише одна лежала …

Кинув чумак село рідне,
щоб шукати долі інде.
В сірій свиті, йде не хутко,
ще й з верби пригубив дудку.
Гей, гей — путь-дорога далека.

Ой де обрій з небом злився,
туди й чумак похилився,
бо аж там, аж там …

Над садками чорна хмара плине,
ще й дощ настає,
а за мною бідна мати гине —
руки з муки в’є.

І вже хмара негодою стала,
аж небо вгина…
Підсковзнулась, глянула я, впала,
і він обмина.

Лопухи в подвір’ї мокрі, мокрі,…

Сіріє ранок, і від дальніх темних гір
справляється на лагер вітер,
потягши у яри та в кручі купи зір,
немов кінцями велетенських мітел.
І ще не видне сонце з бору та з дібров
день чистий простягає небу…
І бачу я …

Ох, недоле моя чорнопера,
відведи від моєї душі
кожну діву, що любить озера
і дзеркала, мов води в глуші,

бо вона відчуватиме й шкуру
у фрізера, що робить і зиск
і на нігтях жарінь манікюру,
гарячішу за сонячний блиск.

Бо …

Шляхи мої неміряні,
гори мої не важені,
звірі мої не наджені,
води мої не ношені,
риба у їх не ціджена,
птахи мої не злякані,
діти мої не лічені,
щастя моє не злежане…
Оце така я в тебе, матінка,
в руці …