— сторінка 7

I

Гей, до тебе, до тебе так серце з грудей
ломить ребра безумно собою,
і ніхто зупинити його із людей
не здолає від дикого бою,

що розгоном іде в предчутті молодім,
несподіванім для моїх років,
ніби в грудні в полях …

Око, око, не дуже бачиш ти глибоко.
Т. Шевченко

Коли ти, Боже, рушив світом зорі й води
і випустив на землю тварі і народи,
то мусив би і вічну правду дати їм,
що по заслузі насилає хмари й грім…
Щоб …

О горе нам, ні з янголом, ні з катом
і люди, й речі світових подій
знов повертаються тим самим ладом,
хоч, може, силою і тих стихій:
чи їх міста стрічатимуть парадом,
чи ревищем густиме сніговій,
мету показуючи їм ту саму,…

Я лиш про неї думав при зірницях,
мов про щасливий, страшний гріх,
і чув, як пристрасно її спідниця
шуміла щось про чари ніг.

І думав ще й про те, що вдень я мушу
саму зустріти сяйвом ніч
і щиро розказати …

Мов горе таємне, мов слово уроче
і мов неміренні кругом небеса,
орел у Карпатах на скелі клекоче
з крилом перебитим, що з кручі звиса.
А з скелі на скелю під ним по порогах
ріка пролітає, шукаючи дна,
з якого безжалісна …

Росистий луг в яру поміж лісами,
і вкрите черепицею село,
над ними сонце разом з небесами
густе проміння й тишу простягло.

І черепицею, неначе пилка
зубами, в сонці блискали хати,
як християн покликала всіх кірха
молитися до тиші й самоти.…

Прозорого серця висока погода
сьогодні пустила над світом плисти
тонесенькі хмари, відбивши їх в водах
баварських озер, мов з латаття листи.

Налиті живицею сосни рожеві
малої гіллячки не рушать ніде,
бо тиша у лоно щасливому дневі
від Альпів далеких незримо …

Я уникав кохання та приязні
завжди і на землі, і на річках,
неначе спільної кімнати в лазні,
де тільки гудзики на сорочках,

і всім і кожному ще не відомі
і ніби грають ролю таємниць,
що не даються сумніву, ні втомі,…

В Баварії дзвіночки з лісу та із бору
ворушаться сьогодні над травою,
і сонце з моря, ставши на блакить прозору,
тепер над ними капає росою.

І кожний той дзвінок з росинкою чудовий
тривожно гнеться під кущі так низько,
немов на …

Ніхто ні хусточкою не махав,
і не казав ніхто «прощай»,
коли мій поїзд від лісів і трав
мене відвозив у гранітний край.

А згарища і вдень, і в тьмущу тем
в нещаснім, змученім краю
диявольським світили ліхтарем
в байдужість чорну …

На білі дуги сніжних, високих гір
схиляються вечірні зорі,
і бір гуде, неначе туркіт давніх лір,
похованих в снігах історій.

А серце в мене ниє, гіркне і болить,
когось чекаючи з учора,
але не хоче уважати навіть ні на мить,…

З вікна видніють із-під снігу дахи
і з цегли в сажі виводи,
з їх лине дим, неначе чорні птахи
або мов гуки череди.

В кімнаті душно, і в повітрі висне
накурений тягучий чад,
і хлопці, лежні, голосно навмисне
говорять про …

Ой упали сніги на баварські бори,
аж гілляки схилилися вниз,
і над яром присипані пні без кори
мовчазними горбами здулись.
І лежить рівним шаром забілена біль,
витикаючи довгі дубці;
і ворони мовчать, мов примерзлий кукіль
на німіших сучках від мерців.…

Ні місяць не світив тоді, ні зорі,
горнулась ніч, і чорний був Дунай,
і Відень, ніби гуща тьми надворі,
стояв незвіяний вітрами гай.

А в мене у душі ясніли дикі
нездійснені надії, повні сліз,
мов зорі ті, що їх Дунай …

Сонце сходить, і кричать в гаю сороки,
аж гора розчервонілася одна
понад яром диким та таким глибоким,
що і крик юнацький не досяг би дна.

Рухає хмаринку ранній легіт тиху
так, щоб не схлюпнути в яр і блиск, і плач,…

О, сило Божа, і безсилля враже,
свята уяво у людей,
ти твориш світ, якого наше
бажає серце кожний день.

Ти — воля навіть і в тюремних мурах,
і в книгах чари чар живі,
яких не подолає ні культура,
ані держави …

Ще бір не чорнів на Лемківщині в горах
від сонця, ворон та відлиги,
ще ріки поволі, неначе покора,
котили каміння з-під криги;

ще в селах ходили в шапках та кожухах
статечні та стримані газди,
неначе ждучи, що ось-ось завірюха
спроможеться …

Ріка несе по кам’янім річищі
весінній теплий каламут,
а верби і від їх будинки вищі
своєю тінню повнять нурт.

Біжать через місток семінаристи,
розчервонівшися, мов жар,
а бір, опришків притаївши свисти,
повільно близиться до хмар.

І сонце, сонце, хвилі, і …

Царице неба, і землі, і вод,
сьогодні я не до твоїх висот
молитву шлю від всіх окрему,
а тільки серцю серць твоєму.

Є дівчина, що з цих убогих гір
поїхала у батьків тихий двір,
де сонце не бува ніколи
щасливішим …

Моя Україно, недоле моя,
була ж ти мені дорогою,
а нині тебе вже питаюся я,
ох, що ж ти зробила зі мною?

І саме тоді, як весна з-над садів
сіяє дощем та ріллею,
і кожная брунька ясна до країв
на …

В-ці К-б

Коли зблисне річка в рогозі,
під сонцем ринучи в стави,
І босі ноги згадую в грязі,
що мовчки бачили і ви.

І відвертаюся лицем від плес,
де й сонце соромом стає,
бо ви його з водою, як з …

Ви стояли і сміялись мені при даху,
через лутку схилившись вікна,
і я, маючи в серці самітність глуху,
вам повірив до самого дна.

А тепер же свідомо минаєте ви
невтишиму мою самоту,
і ніде своїм поглядом, я ще живий,
вас …

Я знов ходжу з уявою важкою,
затримуючи думам хід,
яка обкинута кругом косою,
немов Чумацьким Шляхом світ.

Я знов люблю царівну русокосу,
яку стрічають квітки та трава,
вона ж, поцілувавши тільки розу,
ховається за дерева

і не турбується, чи крик …

Із Батьківщини рідної — втікач,
ще й емігрант між втікачами,
якому радощі чужі, і плач,
і шепотіння серць ночами…
з теплом тієї пісні на вустах,
яку веде із мрії туга
по чужинецьких селах та містах
у вічне царство духа,

Я …