— сторінка 9

I

Глибока осінь павутину
На берег тягне з-під млина,
Де перестояну калину
Ламає дівчина мала;

Гуде від ціпа жовта тиша,
Як у неділю дзвін в гаю,
А на кулі хазяйка рижа
Сорочку зашива свою

І повідає, як надворі
Шуміла ніч …

Свою любов, голубку швидкокрилу,
давно я випустив на білий світ,
аби вона будила сонце в морі,
воркуючи імʼя лиш Беатріче.
І сонце йшло, вело зелені ріки
на поводі блакитнім за собою;
шули скітом у міцну браму:
Беатріче!

Сади моя голубка …

I

І не шукав я взагалі
Ні щастя, ні добра, ні зла,
А тільки в тихому селі
Собі й поезії — тепла,

І серед хати у барліг
Знайшов зарите порося,
І стіл без двох передніх ніг,
Підпертий до стіни кіссям;…

Як друга вірного, тебе я покликаю,
Але не чуть луни з-за гір;
Лише зозулі, як у дзвін тугий, зітхають
Та, мов залізом, стогне бір…

Далекий бір на березі в добу гарячу,
Де Дніпр у степ, як лом, гримить;
На зрубаній …

І

Роботу мавши на увазі,
Зайшов я в хату по полях
І там з ноги на перелазі
Акацієву колку тяг,

Аж вилізла якась руката
Істота з льоху, наче лис;
У неї там стирчала вата,
Де з ніздрями був ніс колись.…

Мотто: Нема у світі правди,
Правди не зіськати.
НАРОДНА ПІСНЯ

І

І Нарбут спав, як стало темно,
І книга на столі товста;
І підійшов навшпиньки демон
І в мозок нахилив уста.

Коли ж від його, наче п’яний,
Поглянув скоса на …

Коли ще не шумів найвищий дуб у лісі
І спав у дзеркалі небеснім теплий став,
То я, неначе пугач в обгорілій стрісі,
Майбутнє чуючи, сучасникам кричав:

«Нащо ти викинув, сизохребетний степе,
Мене на трудний камінь вулиць городських,
Нехай би я …

Коли я їхав у простір,
що сніг гойдав, мов піну,
гадаю, що не побачу гір
а вас… а вас зустріну.

Гадав, що око, мов с гріла
із луків непокірних,
не досягне в гнізді орла
серед лісів нагірних,

а ваше серце …

(Равенна. Входить згорблений Данте
в огорожу церкви. Осінь.)

Данте
Тут часто чую голос Беатріче
колишній, молодий. Таємні речі
у душу словом неясним шепоче.
Італії майбутнєє пророчить…
Мене ж тривожить те, що відлетіло,
неначе листя з гілки помертвіле…
Оте, що загубило …

Розділ І

1
Давно за синю хмару сонце впало,
з-над Києва пісок густий одплів,
а денний клекіт одійшов помалу
туди, де сквери квітнуть та гаї
і веселять муровані будівлі
та ловлять роси із небес вечірні
у соковитий та тремтючий лист,…

I

Гуде великий город над рікою
і тягне воду із Дніпра,
а сонце йде дугою степовою
туди, де небо вічною стіною
моря великі замика.

Гуде далекий город над степами,
встає туманами рілля,
гримлять із вирію під небесами
ген журавлі тягучими …

Коли горбом над книгами товстими
Мудрець літами закляка
І раптом голову свою над ними
Підніме й бачить із вікна,

Що сонце над краями неба плине
За гори пишно одпочить
І за сади осінні жовтоглинні,
Де ломиться, мов крига, лист,

Перед …

(уривок з поеми)

Мамо, моя мамо,
Що ти ворожила,
Як мене малого
В колиску ложила?

Мамо, моя мамо,
Що ти накликала,
Як мене малого
Вночі колихала?

Як водила ранком
У полі на ріках
І вчила ходити,
До схід сонця бігать……

І наострю твій слух, щоб, як озвуся,
Ти чув мій голос, наче грім із хмар…
І. Франко

1.
Ішов я від батька з глухого села
У город далекий полями:
Обмиті дощами та шумами трав
Шляхи пригинались в степу до канав,…

Моя голото, моя доле!
Чого на тебе завше грім,
Чого не квітне тобі поле
Із теплих водами дощів?..
Встаєш до сонця завше рано:
Береш коняку в поле й рало,
Готуєш землю на посів
І не ззіси з конем як слід……

Коли німіють людські живі душі,
тоді і роси кам’яніють на землі,
а очі в молоді, немов од суші,
мертвіють, облітають навесні.

Того, душе, на світляних розгонах,
свої прозорі вікна розтворяй
і випускай слова на землю чорну,
де клекотять, мов казани, …

Ой у полі та стернистому,
на старому деревлянському,
явори стоять, гойдаються
ще й вітрами умиваються.
Там Сварог схиливсь над стернями,
вкутав голову туманами
і ворушить тихо віями,
як лісами в білім інею.
Тими віями він скочує
срібло-сльози все розтоплені…
Стають …

На ріках вавілонських і я там сидів…
І. Франко

Скорботне серце моє, день і ніч ти болиш,
наче птиця жива, на ножі тріпотиш:

бідні діти землі перейшли старий Збруч
долю в пана однять…та й додому не йдуть…

А вже з …

Пісня перша

Водили батько у костьол
мене малого через бор.
Про ліс вони мені тоді
пускали казку по воді,
а я малим ловив
в озернім плесі серед нив.
Ловив! Боявся уловить,
щоб нею серця не розбить.

Вночі на Петра вдвох …

Із блакиті піль шляхи розляглись,
на боках у них зацвіли гречки…
Та рої бджолині ними не гудуть,
меду не несуть в пасіки-садки…

А шляхами кров огненно димить
та вихри прядуть свистом веретен
і пнуться, мов гад, багнетами до хмар,
мичку, …

Тин із пожеж на захід упав,
сонце вдавив у степи…
там під житами козак умирав,
кров його в землю текла крізь піски.

З паном не бився козак за жупан,
тяжко з ним бився за волю в степу:
пояс червоний йому …

(Колоніальні настрої
в дореволюційній руській армії)

Лірична поема

Частина I.

Давно вже ніч свої пустелі
великі зорі висипа,
давно в бараці раби темні,
як під водою вічні скелі,
на нарах сонними лежать.

Висока стеля капле мокро,
бо люди дихають, сопуть……

Гарячим вітром прилетів
Од батька лист,
Що чорну кригу град звалив
Там серед нив;
Що скрізь поламані лежать
Сухі поля
І села викотили жаль
На давній шлях.
На тім шляху пили курять
На цвинтарі —
Вози то з мертвими риплять,…

Чим далі, тим похмуріш мряки,
Тим небезпечніша дорога…
О, ніби Ніке з Самотраки
Твоя смертельна перемога:

З одірваною головою,
Безумна і посмертно-біла,
Вона несе над полем бою
Своє сліпе Й крилате тіло.

Але в руках, у тьму простертих,
В несамовитій …