Пірья

Несе вітер легке пірʼя
У Великий у Каньон
А поет, на схилі, марно,
Ловить гуркотіння тон.

Але гуркоту не чутно.
Вітер марить пошепкИ,
День на сході краснопише
Всезаучені рядки.

Плине час, проходять люди
У одвічній у тиші
І не відають, що пір’я
То поетові вірші.

Він знайшов їх безпритульних,
Як волали до людей,
З-попід скла нерозуміння
Серед морока ідей.

В кожнім — мрії і надії
В кожнім — пострахи і сни
Превевʼязані жаданням
І окроплені слізьми.

Але світу — то байдуже
Бо у нього — все не рай:
Досталь сліз, надій та болю
Що плюскАють через край.

Не спричИнить пірʼя грому.
Не отямлять світ віршІ
Їх освідчень простосердних
Не дізнають школярі.

Ось навколо день згасає,
І в рожевій самоті
Сонце, у багряній свитці,
Вже збирається піти.

Зір поет полинув в небо
Марно відповіді жде,
А у небі, всім наочне,
Пірья хмарами пливе…