Поезії — Сторінка 41

Гей степе мій
підпер ти ріками моря,
щоб не схитнулися вони
за ниви хлібороба…
и запалив дзвінкі вогні
великих сизих …

Лікарня.
Гармидер і крик божевільної баби.
Немає глибокого неба,
ні поля з ярами,
чогось забарилась любов
у вінку із барвінку……

Море Середземне шумить,
хвилями дзвонить
в боки пірамід африканських,
хлюпають ріки криваві в долинах віків
у круті костяні береги із …

Із безодень світу
вилітає рев,
кида хвилями між зорі
сивий океан.
Гасить сонце,
миє місяць;
старі кості
матері-землі
лиже.

Трусить …

Ой з трьох кінців світа
вдарили вітри —
браму землі розчинили.
Із темного творчого лона
закуріли тумани,
сипнули квіти на …

Туга стінами стояла на могилах,
як тумани перед світом;
мати сивата там до сина говорила…
бо пололи разом жито:

«Чом, …

Десь гори зелені
там море патлате.
Там жінка вродлива
сина вродила.

Соками повний із хмелю землі,
він виріс на горах …

Од північних льодів,
од глибоких, мохнатих,
далеких снігів
ще й не битими шляхами,
а кривавими манівцями
по шляху нічної птиці…

Городами, селами
хтось утикав землю,
ніби паску шишками
на Великдень.
Земля бавиться між зорями,
грає гомоном, як барвами
веселка
або …

Твоїй памʼяті,
брате Самійле

На персах землі — ропа;
У важке небо зоряне з сонцем —
впира чолом.
Од пʼят …

Крик Ксенофонтових фаланг
На подих простору і солі —
І ось реве бурунний лан
Рабом вітрила і бусолі.

І розгортається …

I.

Роковане повторення історій —
Цей смертний сон, цей ренесанс лихий.
Знов суходіл задушує в покорі
І згубний вітер зрізує …

Катрі Гриневичевій

Тут спізнені черешні. Дика рожа
Ще квітне, хоч на долах — вже жнива.
О земле рідна, знову ти …

На далекій межі серед Диких Піль,
Там, де Чорний Шлях перетнула Синюха,
Вартував мій суворий прапрадід степи
Та дубні ординської …

Скільки бачили ганьби і чули образ ви,
Як казились навколо вас зрада і гріх,
Та камінням звучать кремезні ваші назви …

I.

Досі сниться метелиця маю,
Завірюха херсонських вишень.
Золоті її очі впивають
Степовий необмежений день,

Що зростає у небо, у …

I.

Твоя, що майже смертна, тиша
Не впокорила й не лягла
Глухою тінню. Ні, скоріше —
Війнула помахом крила,

І …

Не квітне заповідний сад.
Не бачу ні сестри, ні брата.
Ти все вертаєшся назад,
Як рік, як перстень Полікрата,

Що …