Ой не шуми, луже

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Я був не з криці, не з заліза, не з бетону тоді, коли безправний без мети ходив, і люди українські пити й самогону мені давали, мов джерельної води. І там, де з праці кам’яніють в пальцях жили і висихає з горя слізне джерело, мене спочити люди часто садовили, а з торби все давали, що у […]

Пожурилося милеє браття, що у нових кайданах, що набор беруть, і наклад кладуть, ще й на панщину гонять. Золота грива перса покрила у коня вороного. Білеє личко, чорні брови у козака молодого… Сідлає козак коня вороного та й їде на Вкраїну, а за ним, за ним отець-матуся: «Завернися, мій сину!» «Ой не вернуся, отець-матуся, поїду […]

Ми споконвіку так господарюєм, брате: То сіємо, то жнем, то орем переліг; Весною журавлів стрічаємо з доріг Далеких, восени їх будем виряджати… І споконвіку нас пани й царі в солдати Беруть і на війну женуть проти своїх. За нашу кров огонь іде до наших стріх, Пожежі косять все, що в хаті й біля хати. Господарюєм […]

Гаю, гаю, зелен розмаю, любив дівчину, сам добре знаю. Любив дівчину півтора року, доки не дізнали вороги збоку. Як дізнали — розщебетали — бодай же вони щастя не знали! Сусіди близькі, вороги тяжкі, пийте, гуляйте, як самі знайте! Пийте, гуляйте, як самі знайте, — де двоє ходять, не розлучайте!

Поза яром, да поза яром, поза лугом — орав милий чужим плугом. Чужі воли, чужа нива — поганяє чужа мила. Поганяє, поганяє — ой на сторони, ой, та сумно поглядає.