Ой канадо, канадочко, канадо-небого

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Ми молодість тверду і кучеряву складаємо, мов прапор, на лафетах. У куряві цілує очі слава, горять на небі кулі і комети. Змішалися, у куряві склубившись, статуї й люди перед арсеналом. Ми, на багнети сонце настромивши, виходимо нестримно і зухвало. Юрба в вертепах вулиць, наче повінь. З-під ратуші зриваються два леви, біжать в юрбу, толочать, брук […]

Як піду я, піду я по нивах, По мозольнім ратайськім сліду, По лугах, по дібровах шумливих, Та по селах убогих піду. Там почну я пісні вигравати На печальній сопілці своїй; Нещасливий, наморений брате, Кращу думу ти в серці лелій! Я вітання для ниви заграю, Щоб родила щиріше вона; Боронуй своє поле, ратаю, Надаремно не кидай […]

Терен, мати, коло хати —в нього цвіт біленький;а хто любить очі карі —а я — голубенькі. А я люблю голубії —я на них дивлюся;брешіть, брешіть, воріженьки —я вас не боюся! Брешіть, брешіть, воріженьки —добрешетесь лиха,бо нас двоє, серце моє —кохаймося стиха! Не піду я на кладочку —бо кладочка гнеться;не піду я за багача —нехай западеться! […]

Моя доле, важка доле, Щоб ти луснула була! Щоб од мене в чисте поле Ти назавжди утекла! Чом же ти, похмура й люта, Мені щастя не даєш? Чом, гірка, немов отрута, Мені смерті не пошлеш? Так мене постійно мучиш, Ніби душу в пеклі чорт; Так ти серце моє сушиш, Що вже висох я, мов хорт! […]

Два свята на світі – від ниви до ниви. Христос воскресе! Наступає весна! Щасливий, глянь вільно, збудись, нещасливий, Вставай до життя із приниження й сна! Пора вже вставати, пора святкувати Усім, хто в неволі лежав, та не згнив! Хай ллються – зіллються від хати до хати В одно всі громади, всі люди всіх нив! Великдень! […]