Летить галка через балку

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

В. Луговському Як співала земля у ту ніч останню, Жаль було покидати поету цей світ, Попрохав він перо, написав на прощання Свою волю останню, свій заповіт: «Поховайте тут серце моє в сивій скелі! Тут щасливим я був, може, день, може, мить, Тут звучать солов’їні рулади і трелі, Тут так хочеться жить, тут так хочеться жить». […]

По тисячу поцілунках, Ще й ще по одному, Цілував тебе б я, серце, І не кидав дому. Що один солодкий, другий Солодший за того, Цілував тебе б я з ранку До ранку другого. По тисячу поцілунках Розстатись не сила, Якому б з них буть останнім, Не відаю, мила.

Ріка несе по кам’янім річищі весінній теплий каламут, а верби і від їх будинки вищі своєю тінню повнять нурт. Біжать через місток семінаристи, розчервонівшися, мов жар, а бір, опришків притаївши свисти, повільно близиться до хмар. І сонце, сонце, хвилі, і сороки, і дальнього повітря тло розбурхано і дзвінко на всі боки кричить про щастя та […]

У містечку Богуславку Каньовського пана там гуляла Бондарівна, як пишная пава. У містечку Богуславку сидить дівок купка, межи ними Бондарівна, як сива голубка. Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв, обійняв він Бондарівну та й поцілував. «Ой не годен пан Каньовський мене цілувати, тільки годен пан Каньовський мене роззувати!» Ой шепнули люди добрі […]

Та вже третій вечір, як дівчину бачив —ходжу коло хати, її не видати.«Вийди, вийди, дівчино, порадь моє серце, рибчино» —«Не вийду, козаче, не вийду, соболю,не буду стоять сей вечір з тобою. Ой рада б я стояти — не пускає мати із хати».Коло вікна стою, дрібні сльози роню,дрібні сльози роню — слова не промовлю.«Промов, серце, словечко, […]