Модернізм — Сторінка 8

Застрягло у моєму горлі слово —
і не позбудусь, не звільнюсь від нього,
хоча воно в мені пульсує кров’ю,
бо …

Співаю, що любив ти, мій талане,
щоб ти прийшов і слухав, мій талане,
щоб пригадав задавнене й недавнє,
о тінь …

Північ лагідна й мила.
Чую — пульсує сік
у стеблах трояндових до бутонів.
Чую — горять
королівського тигра смуги,
спати …

Химерна країно,
ти — край небуття,
мов янгол, легка,
ледь помітна здаля,
як водорость, темна,
мов сокіл, ясна,
одвічна й …

Матінко люба, йду уві сні я
повз краєвиди темно-бузкові,
навколо мене — чорні вершини,
завжди я мушу долати гору;
ти …

А мені на повен голос
нині хочеться співати,
хоч і не живу на Кубі,
де стрункі зростають пальми,
хоч і …

Мій індіанине, мій хлопче,
як ти в журбі, приляж на землю,
так само припадай до неї,
як будеш радістю обнятий.…

Поетові Тассо де Сільвейра

Подай мені руку й до танцю ходім,
дай руку й полюбиш безумно і строго.
Мов квітка …

Одну я вбила в собі —
я ж її не любила!
Була вона квіткою
кактуса скеляного.

Була вона тим вогнем,…

Папуга мій зелений і шафранний,
папуга жовтий, як цвітінь весни,
гаркаво так сказав мені «негарна»,
розкривши дзьоб, що наче в …

Ця тужна вода боязлива,
неначе дитятко кволе,
слабіє до того, як впасти
на доли.

Примовкли дерева й вітер,
і в …

У мові — присмак варварського моря,
і водоростів шум, і даль безкрая;
і молиться вона якомусь богу,
старіє довго, наче …

На зеленому роздоллі,
де чебрець, де трави й квіти,
наче ждав, мене стрічає
Вітер.

То крутнеться біля мене,
то летить …

Важко підперши тверде підборіддя рукою,
згадує думний Мислитель могилу і плоть,
голий встає перед власною долею злою,
любить красу, та …

Тебе я згадую, твій образ впізнаю, —
засмагла на виду, ти в блузочці блакитній
ще за дитячих днів моїх в …

Ось так, почувши плач, з дороги я звернула,
до ранчо підійшла, щоб двері відхилить.
Дитина милими очицями сяйнула,
і ніжність, …

Двадцять вже літ, мов розпечене лезо,
в плоті моїй —
вірш нескінченний, що б’ється у груди,
наче прибій.

Велич його …

Вечірній час — він заливає
своєю кров’ю гори.
Страждає хтось під цю годину,
якась втрачає, й горе
у цьому присмерку …