Благання
Ґабріела Містраль
Перекладач: Сергій Борщевський
Двадцять вже літ, мов розпечене лезо,
в плоті моїй —
вірш нескінченний, що б’ється у груди,
наче прибій.
Велич його невмолимо стискає
душу мені.
Як же співати вустами, що взнали
присмак брехні?
В мові людській підбирати даремно
вбогі слова,
віршу потрібен вогонь незгасимий,
думка жива.
Наче дитя в материнському лоні,
кров мою п’є.
Жодне дитя не знекровило жінку
так, як оце.
Криком кричатиму! Біль розпікає
рану мою!
Ти, хто заклав цей талан в мою душу,
зглянься, молю!