Автор

Маланюк Євген Филимонович

Символ

Чим далі, тим похмуріш мряки, Тим небезпечніша дорога… О, ніби Ніке з Самотраки Твоя смертельна перемога: З одірваною головою, Безумна і посмертно-біла, Вона несе над полем бою Своє сліпе Й крилате тіло. Але в руках, у тьму простертих, В несамовитій силі руху — Така страшна погорда смерти, Таке сліпуче сяйво духа, Що кам’яніє скудний розум, […]

Свічадо моря

Homme libre, toujours tu chetiras la mer! La mer est ton miroir… Ш. Бодлер 1. Сховалась за хвилястий виднокруг Земна сучасність з гуркотом і чадом. І от, стихіє, подих твій і рух — Нещадного буття сліпе свічадо! Розтопленим металом двиготить Студене море, і важкі буруни Б’ють у борти, невтомні ні на мить, І линви напинаються, […]

Балтійська сюїта

1. Все відійшло: і зойк заліза, І гуркіт міст, і стукіт днів, — Ось широчінь блакитно-сиза, Морського вітру рівний спів. Тут обрій відчиняє вічність, І спрагло п’є сп’янілий зір Удари хвиль, і барв ритмічність, І все, чим дихає простір. Все зникло: люди, і облуди, І попіл свят, і буднів біль. О моря материнські груди Під […]

Крик Ксенофонтових фаланг…

Крик Ксенофонтових фаланг На подих простору і солі — І ось реве бурунний лан Рабом вітрила і бусолі. І розгортається безкрай, І ширше — сафірове коло. Грай, вітре, перемогу! Грай, Як пристрасть простір поборола, Як обрії перемогла, І сказ стихій — в руках побіди. Ген майорить бузкова мла — За нею сплять скарби Тавріди. 23.2.1935

Два сонети

I. Роковане повторення історій — Цей смертний сон, цей ренесанс лихий. Знов суходіл задушує в покорі І згубний вітер зрізує верхи. А десь дзвенять блакиттю береги, Зростаючи в живучому просторі Припливом хвиль, барвистістю факторій, І груди моря грають від снаги. О цей короткий, цей кривавий рай, А потім знов голодний крик: карай! Карай і край! […]

Карпати

Катрі Гриневичевій Тут спізнені черешні. Дика рожа Ще квітне, хоч на долах — вже жнива. О земле рідна, знову ти нова, І я отут як гість із Запорожжя. Смереки, ялівець, густа трава. Та Прут шумить — його не затривожать Ні хащі, ні камінні бездорожжя, Ні людські тіні, ні земні слова. Від полонини віє прохолода. Чим […]

Ноктюрн ІІІ

На далекій межі серед Диких Піль, Там, де Чорний Шлях перетнула Синюха, Вартував мій суворий прапрадід степи Та дубні ординської луни слухав. Від сусідніх зимовників димом тягло. У Торговиці зляканий дзвін бамкав. Може, братові рвали останній суглоб, А сестрі сутеніла остання тямка… І, турецький мушкет набиваючи, в ніч Довго, довго вдивлявся. І хлопця кликав. І […]

Дума

Скільки бачили ганьби і чули образ ви, Як казились навколо вас зрада і гріх, Та камінням звучать кремезні ваші назви — Чи Крем’янець, чи Дубно, чи древній Остріг. Та камінням звучать і тривають, як камінь, Мури ваших руїн серед лісу і гір, І вдивляються башти у далеч віками Понад колоточ діб, понад суєтний вир. І […]

Вічне

I. Досі сниться метелиця маю, Завірюха херсонських вишень. Золоті її очі впивають Степовий необмежений день, Що зростає у небо, у вічність… Плине вітер крізь села, сади, Золоті її очі й ритмічні Сині хвилі річної води. II. Як забути? Яка ж гадюка З серця вижерти спогад могла б: Зір — пекучий, як мука й розлука, Мову […]

Провесна

I. Твоя, що майже смертна, тиша Не впокорила й не лягла Глухою тінню. Ні, скоріше — Війнула помахом крила, І — увесь — увага, увесь — напруга — Я прислухався і тремтів На голос матері і друга, На дівчини далекий спів. І ось розпалася завіса Туману, снігу, самоти — За смугою тонкою лісу, За сизим […]

Доля

Не квітне заповідний сад. Не бачу ні сестри, ні брата. Ти все вертаєшся назад, Як рік, як перстень Полікрата, Що не втопити, не згубить, Не замінить і не забути. Так подих вічної судьби Вогнем перетинає будень. Ти не камінний сфінкс пустинь, Ти не мара й не костомара — В бездоннім зорі — зимна синь, А […]

Візія

Все, що має статися, вже сталось. День тверезий. Праця з-під ярма. Чи ж почую, як щоденний галас Перетне архангельська сурма? Обагриться небосхил криваво, Розчахнеться димна височінь І велике мовчання, як слава, Людське серце візьме на мечі. Літаки закрутяться, мов листя, Башти захитаються й падуть. Десь зі сходу, з-поза передмістя Білим сонцем встане Страшний Суд. Він […]

Сага

Від бурі, від фйордів, від хмурних смерекових борів, Від скель непохитних, що стали над ярістю хвиль, Несуть вони силу, закуту в окрилений порив, І пнуться вітрила, й лопочуть важкі корогви, Звідтіль, де бігун магнетично стискає півкулю, Їх міць досягла розперезаного рівника, Це їм, що пускають у звіра нехибну кулю, Крицева ніколи ще не затремтіла рука. […]

Земна Мадонна

Як іонійськая колона, Рожевіє дівочий сніг, Ховаючи опуклість лона В лілеях рук, в лілеях ніг. Єдина! Не ображу зором Двійник Мадонни на землі. Ось пурпуром Цітери — сором І на щоках, і на чолі, І б’ється кров в блакитних венах, Як птах під вітром весняним. В яких готичних кантиленах Навіки виспівати гимн! Там — Приснодівою […]

І дійсно, лист Ваш — подих моря…

І дійсно, лист Ваш — подих моря, Солоність вітру й воля хвиль. В живім просторі неозорім Зростає дух і слабне біль. Так, уявляю: білі дюни, Блакитний віддих глибини, А вітер вічний, вітер юний Співа про звабу далини. Там очі вічно смокчуть далеч, Там конкістадор — чоловік, І те, що даль пророкотала, Стає легендою навік. 3 […]

Київ

В час невідомий, в час нежданий Ти знов розімкнеш свій язик… М. Філянський I. По зморі монгольського іга, По трупній отруті Москви — Цей город архистратига Знов квітнув, як ярий цвіт. Зі сходу надходили бурі, Гуділи рвучкі вихорі — Він золотом у лазурі Горів на своїй горі. І щедро спадали шрапнелі, І кулі клювали лице, […]

З «Варязької весни»

Поможи мені, римський орле, Моїх каторжних предків тавро! Над життям моїм — кара на горло, На руках моїх — зрадницька кров, І в багрянім тумані — зокілля… Обірвався проваллям шлях, Тільки вітру остання хвиля Погасає на диких полях. Так невже ж це історія вмерла Й на могилах твоїх полягла? Нащо ж сяйво гранчастого берла І […]

Невимовне

«свивая, славію, оба поли сего времени…» «Слово о полку…» Сонце затьмарює хмара ненависти… Вівці й голуби — і ті вже клацають зубами. Лист з України, XII 1931 р. Ти стелиш степовий килим Знов гарбам, копитам та юртам. І очі застеляє дим, І кров нуртує тюркським нуртом, Як і тоді. Батий? Тімур? — Цілуй, цілуй кінець […]

Діва-Обида

Встала Обида в силах Дажьбожа внука, вступила дівою на землю Троянію, восплескала лебединими крили на синім морі у Дону, плещучи, упуди жирня времена. «Слово о полку…» I. Прокляттям, прокляттям ця назва, Це світле і тихе «поляни» Мешканцям залитої кров’ю І п’яної кров’ю землі — З обличчям у розтерзаних язвах, З очима в кривавім тумані, Чиї […]

Убійникам

  Kein Lotos und kein Lorbeerblatt Sir Galahad О бідний, жалісно-убогий Гіперборейський примітив: Тупі, кирпаті, злобні боги, Одноманітний, голий спів; Болотяна імлиста площа, Берізки хорі і брудні, — Даремно сірий дощ полоще Замурзані навіки дні… «Ні лотосу, ні лавра» — позем! — Ні натяку на вертикаль, І лиш тупим тяжким морозом На півроку закута даль. […]

З «Чорної Еллади» (Пам’яті Петлюри)

Пам’яті Петлюри I. Відійшли у негоду, у розталь. За плечима хрипів Батий. Прокажена земна короста Відбивала татарські сліди. Сизий простір, за милею — миля, Мовчазний і ворожий — минав, І мороз на тілі Поділля Підкопитні крілив письмена. II. В ті розжеврені, хижі години Невже ж спочивав Господь? Страшно покритки Катерини Мордували покірливу плоть. Страшно й […]

Українські візантійські очі…

Українські візантійські очі — Як я знаю цей, нещирий зір! В сонних рухах роблено-дівочих Ще прадавнє, вроджене: ясир. Тільки там пекли буяння, врода, Запашний, як квіти степу, чар — Тут — тавро калічного народа, Втіха ката й мати яничар. Тільки там, видряпуючи очі, Як вовчиця, гинула в борні, Тут — рабиня, кожному, хто схоче, Дике […]

З «Ночей»

Розквітлий сад і місячна імла. У вогких вітах — голос солов’їний. І ніч майова п’яно попливла, І гріх стає, мов дівчина, невинний. Ні. Тричі ні, о Фавсте молодий, І ти, о Маргарито, світла й чиста. Між трав і квітів — вогняні сліди Того, хто все закляв отут, — Мефіста. В сп’янілих квітах дишуть тьма і […]

З «Людського»

Вже закінчили жати жито. Голодні обрії. Глибінь. А тут — тонкий порожній зшиток І вічний заповіт: люби! І трудний хліб черствий щоденний, І темні многотрудні дні, І в снах — Еллада і Атени Та хмурі степові вогні. А поруч, як весталка сонна, Вартує жертовник — вона, Проста, земна моя Мадонна, Проста, земна моя жона. 21 […]