І дійсно, лист Ваш — подих моря,
Солоність вітру й воля хвиль.
В живім просторі неозорім
Зростає дух і слабне біль.
Так, уявляю: білі дюни,
Блакитний віддих глибини,
А вітер вічний, вітер юний
Співа про звабу далини.
Там очі вічно смокчуть далеч,
Там конкістадор — чоловік,
І те, що даль пророкотала,
Стає легендою навік.
3 вересня 1926
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Сама собі дівчина здивувалася, де її красотонька подівалася. Чи у тому морі, що купалася, чи на полотенечку, що втиралася? Чи на полотенечку, що втиралася, чи на тому милому, що влюблядася? Ані в тому морі, що купалася, ні на полотенечку, що втиралася, ні на полотенечку, що втиралася, а на тому милому, що влюблялася!
Прозорого серця висока погода сьогодні пустила над світом плисти тонесенькі хмари, відбивши їх в водах баварських озер, мов з латаття листи. Налиті живицею сосни рожеві малої гіллячки не рушать ніде, бо тиша у лоно щасливому дневі від Альпів далеких незримо іде. І кожного дерева стовбур порою дзвенить, мов струна, що зачула смичок, коли відривається тільки […]
Я не хочу, щоби донькав мене ластівкою стала;це б вона здіймалась в небоі на мату не сідала;це б вила гніздо під дахом,а її кіс я не чесала.Я не хочу, щоби донькав мене ластівкою стала. Я боюся так за доньку,щоб принцесою не стала.Як вона б у черевичкахзолотих на луках грала?А коли завечоріє,чи б зі мною в […]
У мові — присмак варварського моря,і водоростів шум, і даль безкрая;і молиться вона якомусь богу,старіє довго, наче помирає. В саду, що дивним став для нас неждано,плекає кактус і лапаті трави.Все задихається, як у пустелі,блідава з виду — вміла ж бо кохати; про те мовчить, якби нам розказала,то це була б зорі чужої карта.Хай проживе десятки […]
Мов холодок, та істина одвічназійшла на мене в спалахах зірниць:мізерна ненависть — любов величнав житті, пропахлім золотом пшениць. Заміним віршем лагідним, привітнимотой від крові й жовчі сум’ятний.Фіалки глянули блакитно, й вітернесе в долину запах медяний. Вже розумію й тих, що молять бога;збагнула й те, як зроджується спів.Жага нестерпна і гора висока,та вабить ірис, що вгорі […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!