З «Ночей»

Розквітлий сад і місячна імла.
У вогких вітах — голос солов’їний.
І ніч майова п’яно попливла,
І гріх стає, мов дівчина, невинний.

Ні. Тричі ні, о Фавсте молодий,
І ти, о Маргарито, світла й чиста.
Між трав і квітів — вогняні сліди
Того, хто все закляв отут, — Мефіста.

В сп’янілих квітах дишуть тьма і гріх.
Все отруїла тьмяна пристрасть ночі.
З-під темноти сичить стиснутий сміх:
Ще мить — він з’явиться і зарегоче.

1932