Біль — Сторінка 2

Мені тринацятий минало,
Я пас ягнята за селом,
Чи то так сонечко сіяло.
Чи так мені чого було —
Мені …

Застрягло у моєму горлі слово —
і не позбудусь, не звільнюсь від нього,
хоча воно в мені пульсує кров’ю,
бо …

Двадцять вже літ, мов розпечене лезо,
в плоті моїй —
вірш нескінченний, що б’ється у груди,
наче прибій.

Велич його …

Усе на вустах гірчить у мене
так, наче сльоза розлита:
щоденна їжа і пісня,
і навіть молитва.

По тому, як …

В цю годину гірку, мов ковток з океану,
ти підтримай мене.
Весь мій шлях переповнивсь, о боже, пітьмою,
і волання …

Мала я в серці своєму,
щирим зігрівши теплом,
білий, як рисове зерня,
крихітний, ніжний бутон.

Я ж його в серці …

Мов горе таємне, мов слово уроче
і мов неміренні кругом небеса,
орел у Карпатах на скелі клекоче
з крилом перебитим, …

Ріка несе по кам’янім річищі
весінній теплий каламут,
а верби і від їх будинки вищі
своєю тінню повнять нурт.

Біжать …

Царице неба, і землі, і вод,
сьогодні я не до твоїх висот
молитву шлю від всіх окрему,
а тільки серцю …

Моя Україно, недоле моя,
була ж ти мені дорогою,
а нині тебе вже питаюся я,
ох, що ж ти зробила …

Ох, ноче, ноче без луни і крику,
без місяця і без зірниць,
я знов твою пустелю дику
полохаю із-під ялиць.…

Ви вирвали серце у себе з грудей,
а разом із ним і тривогу,
і десь подали аж на небо руде…

Крики дальні, крики птиці,
стріньте хоч луну мою
над хрестом святим дзвіниці
у покинутім краю.

Серце чуле, серце чисте,
чи …

Із хатини тії, що в гаю
Свої двері в порігу валила,
Гуди юність приніс я свою,
Де з «тубкому», неначе …

Сучасне місто лжеязиче
Мій дух відкинуло у тінь
За те, що небо вічно кличе
Його на дальню височінь;

А люд, …

Під Київ старий незглибимая ніч
Прийшла непомітно степами —
І тисячі в воду запалених свіч
Поділ перекинув стовпами.

І знизу …

I

І не шукав я взагалі
Ні щастя, ні добра, ні зла,
А тільки в тихому селі
Собі й поезії …

Як друга вірного, тебе я покликаю,
Але не чуть луни з-за гір;
Лише зозулі, як у дзвін тугий, зітхають
Та, …