Зелений дубочок
Зелений дубочок на яр похилився,
а син своїй неньці в ніженьки вклонився:
«Ой час-пора, мати, мене оженити —
прийде нічка темна, ні з ким говорити!»
«Ой на ж тобі, синку, рубля золотого —
купи собі, синку, коня вороного;
купи собі, синку, коня вороного,
постав у станочок — говори до нього!»
«Говорив я нічку, говорив другую —
а на третю нічку мій кінь не говорить,
а на третю нічку мій кінь не говорить —
до сирої землі головоньку клонить.
Ой коню мій, коню, чого не говориш —
до сирої землі головоньку клониш?
Чи я тобі тяжкий, чи я тобі важкий,
чи тяжкая-важка — золотая зброя?»
«Ти мені не тяжкий, ти мені не важкий,
не тяжка, не важка — золотая зброя;
тяжкі ж мені, важкі твої вечорниці,
твої вечорниці, ще й полюбовниці.
Як вечір приходить — ти мене сідлаєш,
ти мене сідлаєш — на всю ніч рушаєш;
через поле ідеш — та й не попасаєш,
через річку бредеш — та й не напуваєш.
Як на гору ідеш — нагаєм мене краєш,
як з гори з’їжджаєш — ногами стискаєш;
до хати приїдеш — до стовпа прив’яжеш,
сам йдеш до дівчини — усю ніч просидиш.
Усю ніч просидиш, до світу гуляєш —
мене, вороного, зовсім забуваєш!»
Коментарів ще немає... Будьте першим!