Та попід гаєм зелененьким
Та попід гаєм зелененьким доріжка лежала —
та туди наша судариня рекрут виряджала.
Ісписала, змалювала вдовиного сина —
хорош, хорош вдовин син на воронім коні!
На воронім коні, грає в голубім жупані —
за ним іде стара мати та плаче-ридає.
Взяла коня за поводи та й стала питати:
«Ой, сину ж мій, мій соколе, де ж тебе шукати?»
«Шукай в степу край дороги, моя рідна мати —
там я буду, моя мати, горе горювати,
своїм чубом молодецьким степи застилати,
а своєю кровипею моря доповняти!»
«Ой, сусіди ви близькії, вороги тяжкії —
як ви ж мою біду знали, мені не сказали!
Тоді ж мені сказали, як сина зв’язали,
як зв’язавши ноги й руки — на воза поклали.
А зв’язавши ноги й руки, везуть до Прилуки,
а з Прилуки й у Полтаву — на вічну присягу.
Присяг царю, присяг Богу, одрікся од роду —
прощай, сину, мій голубе, не думай додому!»
Коментарів ще немає... Будьте першим!