Ой у городі роман-зілля

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Поза лісом зелененькимБрала вдова льон дрібненький,Вона брала, вибирала,Тонкий голос подавала. Там Василько сіно косить,Тонкий голос переносить.Кинув косу додолоньку,А сам пішов додомоньку. «Дозволь, мати, вдову брати —Перестану пить-гуляти!»«Не дозволю вдову брати —Вдова вміє чарувати:Чарувала мужа свого —Причарує сина мого».«А я чарів не боюся —Та й на вдові оженюся».

На світі жити Все важче й важче, Переробити Долю на краще Важко мені. Молодість, радість — Все потаємці Я склав навіки Глибоко в серці — На самім дні. Чорного хліба, Хліба шукаю. Ходити мушу З краю до краю — Горе – не путь. Та коли потом Хліб я добуду, — Вирвуть сильніші, І, як приблуду, […]

По той бік пристрасті народжується ніж. Лахмітник Місьо о четвертій ранку зарізав панну Касю, лесбіянку (як він гадав, а втім, йому видніш). Він пописав їй черево й горлянку, аж весь шалів, аж весь упав у дріж. Вона ж одно твердила: “Хоч заріж, я присягла навіки свойму Янку”. (Той саме відбував за зґвалтування). Вона була любов […]

Пам’яті Петлюри I. Відійшли у негоду, у розталь. За плечима хрипів Батий. Прокажена земна короста Відбивала татарські сліди. Сизий простір, за милею — миля, Мовчазний і ворожий — минав, І мороз на тілі Поділля Підкопитні крілив письмена. II. В ті розжеврені, хижі години Невже ж спочивав Господь? Страшно покритки Катерини Мордували покірливу плоть. Страшно й […]

I. Вавілон був і Ассірія, І пройшли, як сон, як дим. І тепер під руїнами мріють Тисячолітні сліди. Гуркотіли, котились епохи Катаклізмів і катастроф, І лиш знаєм, як звалися боги По клинопису стертих строф. І на бронзі, і на корунді Видко гострі кігті часу. Так, Isis et Arsia gloria mundi! І на мудрість, і на […]