Коло млина калина

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Ой братіку рідненький, Снився мені сон дивненький, А що наше подвір’ячко Чорним шовком пересновано. Чорним шовком пересновано, Калиною перетикано, Калиною перетикано, Сріблом-злотом пересипано. Що ти, сестро молодая, знаєш, Чи ти свого сна не відгадаєш? Чорний шовк — твоя кісонька, Калиночка — твоя красонька. Калинонька — твоя красонька, Срібло-злото — твоя слізонька.

Де не глянь, печальна всюди Наша Білорусь. Янка та Симонка – люди, Птиці – шпак та гусь. Поле – гори та каміння, Чорні валуни. Сіножать – одне коріння, Пні та купини. Хоч працюй несамовито, Ця невдячна рінь З кукілями родить жито, З ріпаком – ячмінь. Тут садочків не видати; Скрізь одноманіть. Лиш берізка біля хати […]

I. Чорне. Чорне. Ні вогника в морок. Чорне. Чорне. Ні іскр. Ні зірок. Лиш пекучої пристрасті змора — До безодні останній крок. Так пали ж, не гаси мою спрагу, Не пускай з кайданів твоїх рук, Погуби мене пеклами пагуб! Заголуб мене полум’ям мук! Щоб останні щілини, останні Частки серця — з шматками святинь — Залили […]

Ой у полі та стернистому, на старому деревлянському, явори стоять, гойдаються ще й вітрами умиваються. Там Сварог схиливсь над стернями, вкутав голову туманами і ворушить тихо віями, як лісами в білім інею. Тими віями він скочує срібло-сльози все розтоплені… Стають сльози ті озерами У долинах серед зелені та й димлять до сонця водами в ранки […]

Ой упали сніги на баварські бори, аж гілляки схилилися вниз, і над яром присипані пні без кори мовчазними горбами здулись. І лежить рівним шаром забілена біль, витикаючи довгі дубці; і ворони мовчать, мов примерзлий кукіль на німіших сучках від мерців. І в гущавині світу засніжених рис бір без вітру гуде в височінь, і сніги, від […]

Встала Обида в силах Дажьбожа внука, вступила дівою на землю Троянію, восплескала лебединими крили на синім морі у Дону, плещучи, упуди жирня времена. «Слово о полку…» I. Прокляттям, прокляттям ця назва, Це світле і тихе «поляни» Мешканцям залитої кров’ю І п’яної кров’ю землі — З обличчям у розтерзаних язвах, З очима в кривавім тумані, Чиї […]

Ой давно, давно я в батька була — вже й тая стежечка терном заросла! Ой терном, терном ще й шипшиною — я в батька була ще дівчиною! Я в батька була, так як цвіт цвіла, тепер я стала, як трава в’яла, куди летіла — трава шуміла, а де ж я впала, там річка стала. Текла […]

Мислителі, допоки світ стоїть, Ви відкривали істини століть І відмітали все закостеніле, Ви боронили правду, як уміли, Невже ж дасте Землі в огні згоріть? Як добре, що у світі ви були, Що світ в огні ракет не повили Й народ збагнув своє велике право Змітати самодержців, їх держави, Як добре, що у світі ви були! […]