А хазяйський син рано пообідав
А хазяйський син рано пообідав —
ще й кури не піли,
а наймиток теє обідає,
що діти не з’їли.
А пішов наймит у поле орати —
молодая його хазяєчка
до корчми гуляти.
А оре наймит, та на воли гукає —
десь моєї хазяєчки
з обідом немає.
А іде наймит із поля з орання —
молодая його хазяєчка
із корчми з гуляння.
Та позсипала з усіх мисок кришок,
що діти не з’їли:
«Оце тобі, мій наймитку,
вечеря з обідом,
а як буде тобі мало цього —
то закусиш хлібом.
А лежить сухар, та цвілий —
що й кішка не з’їла,
оце тобі, мій наймитку —
вечеря поспіла!»
«Не подоба, пане-хазяїне,
цвілий сухар їсти;
позволь, пане-хазяїне,
хоч на лавці сісти!»
«Не подоба, мій наймитку,
на лавиці сісти —
бери батіг собі в руки
та гони воли пасти!»
«Не подоба, пане-хазяїне,
гонить воли пасти —
бо прийшов соцький і присяжний
у солдати брати.
Ой у лузі при березі
зашвіла калина —
не за кого піду я в солдати,
за хазяйського сина!
Ой у лузі при березі
там зашвіли квіти —
не за кого піду я в солдати,
за хазяйські діти!
Ой у лузі при березі
похилились лози —
побий, Боже, пана-хазяїна
за сирітські сльози!»
Коментарів ще немає... Будьте першим!