Горе
Ґабріела Містраль
Перекладач: Юрій Покальчук
В цю годину гірку, мов ковток з океану,
ти підтримай мене.
Весь мій шлях переповнивсь, о боже, пітьмою,
і волання страшне!
І любов огняною бджолою летіла,
і палала в воді.
Обпекла мої губи, і строфи згірчила,
і розвіяла дні.
Сам ти бачив, як спала я тихо край стежки,
спокій був на чолі;
сам ти бачив — спливали з обличчя краплини,
мов іскринки малі.
Знаєш сам, як боялась я очі відкрити
на видіння жахне;
знаєш сам, як те диво збулось несказанне,
вчарувавши мене!
Нині я, сирота, твого дому шукаю,
я іду навмання,
тож лиця не ховай, не гаси свого світла,
не мовчи проти дня!
Як опустиш завісу, то гіркоту і втому
я візьму і піду;
це ж навколо зима, і сніги, й божевілля примари
ніч сповняють пусту.
Тож поглянь! З тих очей, що зі мною дивились
на шляхи і стежки,
лиш твої ще зостались. Та їх закриває
сніг вологий, важкий…
