Мексиканське дитя
Ґабріела Містраль
Я там, де вже мене немає,
в Анауаці срібно-синім;
я при його убогім світлі
причісую дитя руками.
Дитина на моїх колінах
подібна до стріли із лука.
Її загострюю й гойдаю,
наспівуючи колисанку.
В старому й молодому світлі
оце хлоп’я мені з’явилось.
З ним бавлюся й перекидаю
його, як співи свої власні.
З його очей блакитно-чорних
на мене вічність поглядає.
За звичкою віків минулих
причісую його руками.
Стікає, мов смола, волосся
на шию і мені на руки.
І весь важкий він і легкий він,
немов стріла одна-єдина.
Дитя годую й колихаю,
воно ж мене своїм бальзамом
насичує, бальзамом майя,
який колись у мене вкрали.
Я граюся з його волоссям,
причісую його руками;
і в його темному волоссі
племена майя оживають.
Два роки тому я лишила
свою дитину мексиканську,
та наяву і в сновидіннях
причісую її руками.
Це материнство, від якого
не втомлюється моє лоно —
це світ захоплення і щастя,
врятований від смерті мною.
