Засвистали козаченьки
Засвистали козаченьки
в похід з полуночі, —
заплакала Марусенька
свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
не плач, не журися,
та за свого миленького
Богу помолися!
Стоїть місяць над горою,
а сонця немає…
мати сина в доріженьку
слізно провожає:
«Іди, іди, мій синочку,
та й не забавляйся,
за чотири неділеньки
додому вертайся!»
«Ой рад би я, матусенько,
скоріше вернуться,
та щось мій кінь вороненький
в воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
в якую годину;
прийми ж мою Марусеньку,
як рідну дитину!»
«Ой рада б я Марусеньку
за рідну прийняти,
та чи буде ж вона мене,
сину, шанувати?»
«Ой не плачте, не журітесь,
в тугу не вдавайтесь:
заграв мій кінь вороненький,
назад сподівайтесь!»
Коментарів ще немає... Будьте першим!