За Сибіром сонце сходить
За Сибіром сонце сходить…
хлопці, не зівайте —
ви на мене, Кармалюка,
всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
та не маю долі;
хоч, здається, не в кайданах,
а все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти,
та я їх не бачу!
Як згадаю про їх долю —
сам гірко заплачу!
Куди піду, подивлюся —
скрізь багач панує,
у розкошах превеликих
і днює, й ночує.
Убогому нещасному —
тяжкая робота,
а ще гіршая неправда,
вічная скорбота.
Зібрав собі славних хлопців —
що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі
ждать подорожнього.
Чи хто йде, чи хто їде —
так час нудно ждати,
що не маю пристанища,
ані своєї хати.
Асесори, ісправники
за мною ганяють —
більше ж вони людей вбили,
як я гріхів маю!
Зовуть мене розбійником,
що людей вбиваю —
я багатих убиваю,
бідних награждаю!
З багатого хоч я візьму,
убогому даю;
а так гроші розділивши,
гріха я не маю.
Коментарів ще немає... Будьте першим!