Вийду на поле

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Розділ І 1 Давно за синю хмару сонце впало, з-над Києва пісок густий одплів, а денний клекіт одійшов помалу туди, де сквери квітнуть та гаї і веселять муровані будівлі та ловлять роси із небес вечірні у соковитий та тремтючий лист, що на вітри небесні ясно звис. 2 Туди, під дерева старі, ставнисті, з казарми від […]

Там верби золоті й дзеркальні ріки, де стигнуть колихливі тіні риб, там у криницях зорі, мов горіхи, і скрипки перестудженої скрип… Таке тобі життя, як медівник, ще років тому десять або вісім, а нині в місті тихо, наче в лісі, і місяць понад ратушею зник, але ж було, було — як медівник!.. Так, двадцять сім […]

Ой по горах сніги лежать, по долинах води стоять, а по шляхах маки цвітуть. То ж не маки червоненькі, то чумаки молоденькі битим шляхом у Крим ідуть. Гомін, гомін по діброві, туман поле покриває, мати сина прикликає: «Вернись, сину, додомоньку, змию тобі головоньку» — «Ізмий, мамо, сама собі, або моїй рідній сестрі.» Мене змиють дрібні […]

Росистий луг в яру поміж лісами, і вкрите черепицею село, над ними сонце разом з небесами густе проміння й тишу простягло. І черепицею, неначе пилка зубами, в сонці блискали хати, як християн покликала всіх кірха молитися до тиші й самоти. Свята неділя і росистий ранок голубили у серці давнину, я ж, виправши білизну, наостанок сушитися […]

Тин із пожеж на захід упав, сонце вдавив у степи… там під житами козак умирав, кров його в землю текла крізь піски. З паном не бився козак за жупан, тяжко з ним бився за волю в степу: пояс червоний йому розірвавсь гострим багнетом, де ниви ростуть. Журиться жито, схилившись у луг. Колос, мов камінь, втопило […]