Вийду я за гай, гляну на свій край
Вийду я за гай, гляну на свій край —
гляну на свій край та й зажурюся,
та й зажурюся, запечалюся,
піду в вишнев сад, розвеселюся.
В вишневім саду, під яблунькою,
сидить сиз голуб із голубкою —
вони п’ють, їдять, радоньку радять:
«І не биймося, і не лаймося,
і не биймося, і не лаймося —
вірненько живім, повінчаймося».
Ой де узявся сизокрил орел —
розбив, розлучив пару голубів,
голуба убив, голубку влюбив,
голубку влюбив, узяв під полу,
узяв під полу, приніс додому,
сипле пшениці, ставить водиці —
голубка не п’є, їстоньки не їсть,
та все в вишнев сад плакати іде:
«Голубонько мій, коли б же ти жив —
я б твої крила позолотила,
я б твоє пір’я пожемчужила» —
«Голубко моя, сизокрилая,
чого ж ти гудеш, чого скучаєш?
Чи ти у горі, чи ти в неволі,
чи сизокрил орел не до любові?» —
«Ой я ж і в горі, я ж у неволі —
сизокрил орел не до любові» —
«Голубко моя, сизокрилая,
да єсть у мене сімсот голубів,
да єсть у мене сімсот голубів —
вибирай любого — щонайкращого» —
«Вже ж я й літала, вже ж я й шукала —
дак немає того, що я й кохала».
Коментарів ще немає... Будьте першим!