Тихо Дунай воду несе

Тихо, тихо Дунай воду несе,
ще тихше дівка косу чеше —
чеше, чеше та на Дунай несе:
«Пливи, косо, тихо за водою,

а я піду услід за тобою —
припливу, косо, к зеленому лугу,
скажу тобі всю свою притугу».

Нема краю тихому Дунаю,
нема впину вдовиному сину,
що звів з ума дівку сиротину.

Ох, ізвівши, на коника сівши:
«Оставайся, слави набирайся!
А я молод слави не боюся,
вийду з села, зараз оженюся.

Мені, дівко, та пришиють квітку,
тебе ж, дівко, завертять в намітку».