Рай

На гравюрі в злотистому полі
двоє тіл золотавих сплелись,
мов клубки, в золотім ореслі.

Перше лагідно мову веде,
його лагідно слухає друге,
і ніщо не шерехне ніде.

Подих злився із подихом вмить,
і вуста затремтіли у нього,
а довкола ніщо не тремтить.

Замість днів, що минали в печалі,
коли Час їм належав обом,
але щастя вони не стрічали, —

взнали біль золотий відтепер,
і несміливо Час перед ними,
мов собака бездомний, завмер.