Ой у полі озеречко

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Ой устану раненько,та й умиюсь біленько, гей,ой сяду я край віконця —виглядати чорноморця. Чорноморець їде, їде,аж семеро коней веде, гей,на восьмому, вороному,у жупані голубому. Я ж думала, що додому —а він їде аж до гаю, гей,а він їде аж до гаю,аж до тихого Дунаю. Став він коней напувати —стала вода прибувати, гей,стала вода прибувати —чорноморець […]

Крик Ксенофонтових фаланг На подих простору і солі — І ось реве бурунний лан Рабом вітрила і бусолі. І розгортається безкрай, І ширше — сафірове коло. Грай, вітре, перемогу! Грай, Як пристрасть простір поборола, Як обрії перемогла, І сказ стихій — в руках побіди. Ген майорить бузкова мла — За нею сплять скарби Тавріди. 23.2.1935

Тихо, тихо Дунай воду несе, ще тихше дівка косу чеше — чеше, чеше та на Дунай несе: «Пливи, косо, тихо за водою, а я піду услід за тобою — припливу, косо, к зеленому лугу, скажу тобі всю свою притугу». Нема краю тихому Дунаю, нема впину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину. Ох, ізвівши, […]

Tags: Пісні про кохання, Доля, Розлука, Туга Вийду на поле, гляну на море, — сама ж я бачу, що мені горе. Сама ж я знаю, чого я плачу, — що я милого нігде не бачу. Кого я люблю, той за плечима, кого не знаю, — перед очима. Ой боже, боже, за що так мучиш? Дався […]

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».