Коло гаю походжаю, в гаю не буваю —
а я свою дівчиноньку по голосу знаю.
Ой як вона заговорить — як у дзвін задзвонить,
ой як вона заспіває — село розлягає;
ой як вона заспіває — село розлягає,
ой як вона засміється — душа радується.
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Не дай, Боже, в чужім краю згинуть у неволі… Т. Шевченко Гей, на північній чорній чужині Зима снігами землю покриває, Гнуться вітами ліси до рік Від ваги великої снігів, Що на сосни та дуби лягає… Сніги летять і порошать Все по рязанському шляху, Поміж ровами путь пушать: Ото Діброві-козаку На далеку Україну, На Славутицю ріку. […]
На плечі взявши хрест, серед могил я стану, Як од заснулих там пророків посланець, І гляну аж туди, де світу є кінець, — Найдальші овиди я думкою дістану. Я всюди клич пущу – з кургану до кургану — По всій безмежності широко й навпростець, Клич-заклинання, клич незгублених сердець, Вчарований у спів, у пісню нездоланну. Прокльонами […]
Зелена та ліщинонька —Гей, чом без сонечка зів’яла?Молода та дівчинонька —Гей, козаку світ зав’язала. А я, молод, діжду вечорини —Гей, піду гулять до дівчини;Приходжу я та під віконце —Гей: «Добрий вечір, ти, дівчино-серце! Чом до мене ти не виходиш —Гей, мені слова не промовиш?»
Моя голото, моя доле! Чого на тебе завше грім, Чого не квітне тобі поле Із теплих водами дощів?.. Встаєш до сонця завше рано: Береш коняку в поле й рало, Готуєш землю на посів І не ззіси з конем як слід… Збиваєш нігті об могили І заливаєш кров’ю степ; З политої землі росте Тобі і хліба […]
Від погляду твого стаю сяйною,вродливою, як від роси — трава.І завтра дивуватись буде мноютростина біля річки, як жива. Мені своїх колін огрублих соромі сором уст печальних, але типрийшов і дивишся жадливим зором,немовби кличеш сонце з темноти. Так жоден камінь світлом на дорозіоголений не був, як ця жона,що ти підняв її, не знавши досі,яка сяйлива в […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!