Дощик, дощик

Дощик, дощик капає дрібненько,
я ж думала, я ж думала — запорожець, ненько.

Коли б знала, коли б знала, відкіль виглядати —
то б найняла, заставила стежку промітати.

Аж він іде, аж він іде, ступає дрібненько —
то ж то милий, то ж то любий, дивітеся, ненько!

Дощик, дощик аж із стріхи капотить —
розсердився мій миленький, аж ногами тупотить,

розсердився, розгнівався мій милий на мене,
а як гляне — серце в’яне і в нього, і в мене.