Гуральня

Городами, селами
хтось утикав землю,
ніби паску шишками
на Великдень.
Земля бавиться між зорями,
грає гомоном, як барвами
веселка
або водами великими
грішми бризкає капшук
за морями у Нью-Йорці,
смальцем серце обливає
купцеві в Європі.

Париж лукаво слуха ради панства
та сміється, як Вольтер!
А на Рейні Ніцше проклина…
Україна варить пиво на Дніпрі.

Мов туманом,
сірим димом
оповиті села,
ліси, поля і луги…
З африканської пустелі
видно у димах
примару світову
коло Києва в степу —
гуральню!

Залізними ворітьми
проломила небо,
степ угнула в чорний яр,
мʼякі тумани…
Льохи горлаті
віків минулих
удавила
у мокрі печери…

А врата ж ті вищі
та й од гір Карпатських!..
На вратах горить ліхтар…
розпускає світ кривавий
до Китаю та у Лондон.
З океанів вітри линуть,
свистом ріжуть скелі в горах
ще й збивають хмари;
грім скрегоче над Савун-горою,
блисками рве дими
та гойда гуральню
серед степу України,
як на череві важкім…

Бич тарахка на Вкраїні —
луна стогне в Альпах!..
Люду силу незліченну
гонять чорним степом
виробляти пиво…

Ліси ронять свіже листя,
хліба гинуть на полях…
А далеко по руїнах
за отарами народу
котить буря
з глибу степу…

Одяглась в осінні хмари,
що збиралися віками
над селами та полями;
загортає в поли гори,
сонце в пазусі несе…
Йде ярами,
йде лісами,
зливами-дощами
споліскує землю,
долива моря!

1921 р.