Київ

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

(Равенна. Входить згорблений Данте в огорожу церкви. Осінь.) Данте Тут часто чую голос Беатріче колишній, молодий. Таємні речі у душу словом неясним шепоче. Італії майбутнєє пророчить… Мене ж тривожить те, що відлетіло, неначе листя з гілки помертвіле… Оте, що загубило дні, мов кола, та й розкотило вітром їх навіки в чужі країни, за чужії ріки… […]

Геть ненависну сорочку! Шовк – тут грубе полотнище. До грудей хай ближче груди І до серця – серця ближче! Геть нахабне світло лампи, І навіщо ніччю світла; Тілом тіло ми почуєм, Як в серцях любов розквітла. Геть невмисну соромливість І краси штучне вкривання, — Скільки днів у нас для праці, Скільки ночей для кохання!

Хай це буде місяць, тиждень, Хай це буде тільки нині. Щастя варте, щоб умерти За його і в цій хвилині. Хай це буде сон, омана, Хай це буде тільки мрія, Щастя варте, щоби вічно За єдиний мент терпів я. Хай це буде смерть і мука, Хай це буде моя згуба — Розхили рамена білі, Ближче […]

Козаченька молодого забили в кайдани, як забили у кайдани — повели до пана. Як привели перед пана, — кайдани упали… превражії ляшки-панки дивуваться стали: «Десь у тебе, козаченьку, отець-мати жива, а що тобі, молодому, фортуна служила!..» «Десь у тебе, козаченьку, є рідная мати, що як станеш на камені, то й слідочки знати!»

Чого ж вода каламутна,Чи не хвиля збила?Чого ж і я така смутна,Чи не мати била? Мене мати та й не била —Самі сльози ллються:Од милого людей нема,Од нелюба шлються. Прийди, милий, подивися —Яку терплю муку!Ти хоч в серці, та од тебеБеруть мою руку. Спіши, милий, рятуй менеВід лютої напасті!За нелюбом коли буду —То мушу пропасти!