Янка Купала

Ой ти, моє сонце, Як же світиш ясно! Де ж тоді було ти, Як жилось нещасно? Як моє дитинство Радості не знало, Як услід за мною Горе мандрувало. Як ховав я батька, Що помер з роботи. Як його могилу Розмивали сльоти. Як ходив я сумно, Та не знав дороги, Оббивав з поклоном Багачів пороги. Як […]

Сидить російський чинодрал, «Царя, отечества слуга», Оков поламаних жандарм, В норі і вже без батога. Він снить про трони, царський двір, Де сяяла чинів юрба, З білоруської поезії Про каторгу і про Сибір… О Русь! Прийми поклін раба! Єдина й неподільна ти, Тебе не дам я розтерзать, Державницький «оплот» змести, Згубить тебе, «родная мать»! Рабів […]

Сумні ми стоїмо перед своєю Майбутністю, ворожим: так чи ні… Чи ми воскреснем, впавши ниць душею, Чи вийдемо з пітьми на ясні дні?.. Сьогодні ми живем, сьогодні й блудим, Підступна маска засліпила нас. Не знаєм, що сказать собі і людям, Не відаєм, хоч відати вже час. Затиснуті, задушені, як миші, Під віником жорстким з усіх […]

Час покликати громаду На пораду, на нараду, На великий здвиг! Хай народ зійдеться й скаже, Як здолати лихо враже Задля днів нових! Як нам жити, поживати, В рідній хаті й біля хати Як заводить лад: Чи зостатися в неволі, Чи дійти нової долі Шляхом барикад. Довго люди вдень блукали, Кров і сльози проливали, Все не […]

Ми споконвіку так господарюєм, брате: То сіємо, то жнем, то орем переліг; Весною журавлів стрічаємо з доріг Далеких, восени їх будем виряджати… І споконвіку нас пани й царі в солдати Беруть і на війну женуть проти своїх. За нашу кров огонь іде до наших стріх, Пожежі косять все, що в хаті й біля хати. Господарюєм […]

Навкруг мого садка – пні медоносних бджіл, Що гомонять-бринять і грають, як музики, їх знаджує здаля цвіт конюшини й вики, Медок несуть вони з близьких і дальніх сіл. Я чищу вулики, обкурюю навкіл, Лишаю восени медів запас великий, Дивлюсь, аби хробак, отой нищитель дикий, В захланстві не скрушив золотокрилих тіл. Коли ж настане час летіти […]

З землею й небом нерозривна нить Мене поєднує – нетлінна павутина, — Земля мене голубить, наче сина, Сповитий дух мій в сонце та блакить. Ще ж у колисці я з пісень навчився снить, Що ці тісні краї – близькі, немов родина, Що ниви рідної – я грудочка єдина, Що іскорка в мені од рідних зір […]

На плечі взявши хрест, серед могил я стану, Як од заснулих там пророків посланець, І гляну аж туди, де світу є кінець, — Найдальші овиди я думкою дістану. Я всюди клич пущу – з кургану до кургану — По всій безмежності широко й навпростець, Клич-заклинання, клич незгублених сердець, Вчарований у спів, у пісню нездоланну. Прокльонами […]

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

На суд вам, книжники, себе я віддаю, Судіте, як велить і пише ваш закон; Життя моє – то гніт і рани від припон, Але душа моя не збруднена в гною. Я вашу обминав ненависну сім’ю, Фальшивим ідолам не видався в полон. Якщо я й проклинав, бентежачи ваш сон, То проклинав себе і мук своїх змію. […]

Іде за мною вслід блідий, кістлявий труп, Повсюдно, наче тінь – куди я не ступлю. Чи встану, чи вночі в постелі мертво сплю, Зі мною завжди він – живий, рухливий слуп. Він зачинив мене в тісний, залізний зруб, Перетворив мій світ в темницю без жалю, Здер почуття, чи я терплю, чи не терплю, Здушив і […]

Моє терпіння, мій кривавий біль — Що проти мук, в яких живуть мільйони, Де родить стогін стогони й прокльони, Де очі всім гризе сльоза, як сіль! Мій дух летить аж до небесних піль, Та, мов чолом об мур, там б’є поклони. В молитвах світу крик малий мій тоне, Нуль – у клятьбах, що линуть звідусіль! […]

Я для тебе, о земле прапредків моїх, Не зумію нічого в житті пожаліти, Я готовий співати про твої заповіти, Сад садити рясний на могилах твоїх. Я тебе душею, серцем рад зігріти, І корону сплести із зірок золотих, І тебе увінчати на висотах святих, Щоб могла ти хоч мить, як зоря, заясніти. Я готовий за тебе […]

Я люблю наших нив золотину І сповиті у зелень луги, Шум похмурих борів навкруги, Дзвін джерел у серпневу годину… Я люблю в наших селах стоги, Вкриту мохом убогу хатину, Свій народ – цю прив’ялу квітину, Цілий край, що мені дорогий. Я люблю ясні очі і груди, — Від дівочої гину краси, І болить мене серце […]

По межах рідних, де розора, Попід склепінням неба сивим, Натхнений спокоєм зрадливим, Сную, неначе тінь сувора. За мною – ворог – сум, потвора, Із нашептом глухим, гидливим: – Невже ти хочеш буть щасливим, — Сьогодні ж тут усе, як вчора?! Усе живе тим самим Богом, — У дні весняні благовісні Із себе не здирає плісні… […]

Володар кволий твій одбився од наук Величної доби Зигмунда й літ терпіння. Він «Поділ» стверджує в чужині й до вдуріння Все лічить, скільки мав дубів та хвойних штук. А ти – слід розкоші й трудів численних рук — Стоїш, де одцвіли магнатські покоління. І цегла падає з прогнилого склепіння, І шпари й тріщини засновує павук. […]

За полем поблискує смужка пшениці Дозріла – на соннім лісів рубежі; Колосся схиляється аж до межі В сумному шептанні: «А де мої жниці?» І жниці прийшли – молоді, міднолиці; В снопи кладучи колоски-сторожі, Зашастали глухо серпи, як ножі, І співи прадавні знялись, наче птиці. Там пісня пливе, і пливе в небеса, Крізь біле колосся проходить […]

Два свята на світі – від ниви до ниви. Христос воскресе! Наступає весна! Щасливий, глянь вільно, збудись, нещасливий, Вставай до життя із приниження й сна! Пора вже вставати, пора святкувати Усім, хто в неволі лежав, та не згнив! Хай ллються – зіллються від хати до хати В одно всі громади, всі люди всіх нив! Великдень! […]

Вже літо відходить. Палає Подекуди листя червоне; Сівач – у коробці насіння — Виходить на зорані гони. І повною жменею жито По ниві сівач розкидає, Ховає в земельку надію, Що буде з посіву? Не знає. Чи праця його від хробаччя Загине, дощами залита? Чи сніг її спарить весною, Чи град її виб’є за літа? Чи […]

Худий, пригорблений, Від праці чорний, Взуття із лик, Холодом томлений, Голодом морений. Оце – мужик. 1905–1907

Чи йтимуть хвороби й пожежі під стріхи, Чи смуток який увірветься до хати, — Не йди до палацу шукати потіхи, Бо там ти почуєш зневажливі сміхи! Ой, раджу – не рвись до багатих, мій брате! Не рвись до багатих – нема там підмоги, Ні жалю, де в розкошах сяють палати; Хоч витреш собою високі пороги, […]

Бідаче, працюй без упину, Чи прієш від поту, чи мерзнеш! Охоче згинай свою спину, Бо прийде година – і щезнеш! Ой, щезнеш, не думай, одначе, Що завтра засиплять землею, — Ні, житимеш довго, бідаче, На світі з бідою своєю. Тепер, молодий, до роботи Ти рвешся, як з клітки пташина. Ах, може тебе побороти Та праця […]

Ох, як гляну, гляну я, Що така біда мені, То болить душа моя, Мов закута в камені. В тебе ж, у соколика, Ні свойого поленька, Ні свойого волика, Ні свойого столика. Ходиш ти під зорями, Там, де все вже сходжене, Там, де поле зоране Та ще й заскороджене. Не тобі там сіяно, Не тобі ж […]

Від рана до рана Будемо співати: Добре мати пана, Та краще не мати. Пан за твою працю Заплатить, небоже; Знай плату з палацу, Знай добро вельможне! За годин сімнадцять Нелегкого труду Вийде грошів двадцять, Чи й того не буде. Ой, легкою служба Не бува ніколи, Бо служба – не дружба, А важка неволя. Треба пам’ятати […]