Терен, мати, коло хати

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Вже закінчили жати жито. Голодні обрії. Глибінь. А тут — тонкий порожній зшиток І вічний заповіт: люби! І трудний хліб черствий щоденний, І темні многотрудні дні, І в снах — Еллада і Атени Та хмурі степові вогні. А поруч, як весталка сонна, Вартує жертовник — вона, Проста, земна моя Мадонна, Проста, земна моя жона. 21 […]

Ох, як гляну, гляну я, Що така біда мені, То болить душа моя, Мов закута в камені. В тебе ж, у соколика, Ні свойого поленька, Ні свойого волика, Ні свойого столика. Ходиш ти під зорями, Там, де все вже сходжене, Там, де поле зоране Та ще й заскороджене. Не тобі там сіяно, Не тобі ж […]

Вже літо відходить. Палає Подекуди листя червоне; Сівач – у коробці насіння — Виходить на зорані гони. І повною жменею жито По ниві сівач розкидає, Ховає в земельку надію, Що буде з посіву? Не знає. Чи праця його від хробаччя Загине, дощами залита? Чи сніг її спарить весною, Чи град її виб’є за літа? Чи […]

Ріка несе по кам’янім річищі весінній теплий каламут, а верби і від їх будинки вищі своєю тінню повнять нурт. Біжать через місток семінаристи, розчервонівшися, мов жар, а бір, опришків притаївши свисти, повільно близиться до хмар. І сонце, сонце, хвилі, і сороки, і дальнього повітря тло розбурхано і дзвінко на всі боки кричить про щастя та […]

Спасибі, мій народе, що мене Назвав ти поетесою своєю, Що слово дав мені полум’яне, Ще й причащався піснею моєю. Я серце мала, мов червоний мак! Воно зів’яло рано під вітрами… І в дні ракет я все співала так, Як научала ще в дитинстві мама. Слова мої — мов польовий ромен. Хтось їх любив, хтось був […]