Та малая нічка — Петрівочка —
та не виспалася наша дівочка.
Усю ніч не спала — та білиль сукала,
по горі ходила — білль білила,
та до тої білі говорила:
«Ой біле ж моє тонесеньке —
кому ти будеш вірнесеньке?
А чи тому пану, що в жупану,
А чи тому хлопику, що на конику,
а чи тій нетязі, що в сермязі?»
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Ой Канадо, Канадочко, Канадо-небого! зрадила ти з Буковини газду не одного. Ой Канадо, Канадочко, та й ти, Манітобо — живе в тобі руський нарід, як тая худоба. Ой Канадо, Канадочко — чого ж так зрадлива? не з одного ж господаря тут драба зробила. Ой тут в літі дні гарячі, а ночі студені — через те […]
Моя доле, важка доле, Щоб ти луснула була! Щоб од мене в чисте поле Ти назавжди утекла! Чом же ти, похмура й люта, Мені щастя не даєш? Чом, гірка, немов отрута, Мені смерті не пошлеш? Так мене постійно мучиш, Ніби душу в пеклі чорт; Так ти серце моє сушиш, Що вже висох я, мов хорт! […]
Ой що ж бо то та й за ворон, що по морю кракає? Ой що ж бо то за бурлака, що всіх бурлак збирає? Збирайтеся, панове молодці — та все народ молодий, та й підемо, панове молодці, у той лісок Лебедин. Ой що ж бо то, панове молодці — щось у хмарі гуде; ой щось […]
Ех ти, літо з гарячими бурями! Оживляєш і поле, і луг. Розлучуся з думками похмурими, Вийду з хати, погляну навкруг. Шум стоїть над густою дібровою, Ніби рада про щось там іде; Потічок гущиною вільховою Шелепоче, мов нитку пряде. Розпласталися ниви, мов килими, — А над нами небесна яса! Там жита з колосочками білими, Там срібло […]
Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві, туман поле покриває; мати сина виганяє: «Іди, сину, іди, сину, пріч од мене — нехай тебе орда візьме, нехай тебе орда візьме!» «Мене, мати, мене, мати, орда знає — в чистім полі об’їжджає, в чистім полі об’їжджає». «Іди, сину, іди, сину, пріч од мене — нехай тебе ляхи візьмуть, […]
Коментарів ще немає... Будьте першим!