Прощай, слава

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Українські візантійські очі — Як я знаю цей, нещирий зір! В сонних рухах роблено-дівочих Ще прадавнє, вроджене: ясир. Тільки там пекли буяння, врода, Запашний, як квіти степу, чар — Тут — тавро калічного народа, Втіха ката й мати яничар. Тільки там, видряпуючи очі, Як вовчиця, гинула в борні, Тут — рабиня, кожному, хто схоче, Дике […]

Сидить російський чинодрал, «Царя, отечества слуга», Оков поламаних жандарм, В норі і вже без батога. Він снить про трони, царський двір, Де сяяла чинів юрба, З білоруської поезії Про каторгу і про Сибір… О Русь! Прийми поклін раба! Єдина й неподільна ти, Тебе не дам я розтерзать, Державницький «оплот» змести, Згубить тебе, «родная мать»! Рабів […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Гарячим вітром прилетів Од батька лист, Що чорну кригу град звалив Там серед нив; Що скрізь поламані лежать Сухі поля І села викотили жаль На давній шлях. На тім шляху пили курять На цвинтарі — Вози то з мертвими риплять, Як журавлі… І батько просить «як-небудь На пудів два…». Я ж тільки й можу, що […]

I. Не поет — бо це ж до болю мало, Не трибун — бо це лиш рупор мас, І вже менш за все — «Кобзар Тарас» — Він, ким зайнялось і запалало. Скорше — бунт буйних майбутніх рас, Полум’я, на котрім тьма розтала, Вибух крови, що зарокотала Карою за довгу ніч образ. Лютий зір прозрілого […]