Не стій, вербо

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Ой високо, високо клен-дерево од води, клен-дерево од води — та й то листки опали, та й то листки опали — за водою попливли; ой то ж були не листки — то ж матінки слізоньки. Тоді мене згадають, як вечерять сідають — як вечерять сідають, як ложечки роздають; чогось лишня ложечка — на чужині донечка. […]

Та нема гірш нікому —як тій сиротині —ніхто не пригорнепри лихій годині! Та не пригорне батько,не пригорне мати —тільки той пригорне,що думає взяти. Та налетіли гусиз далекого краю —замутили водув тихому Дунаю. Та бодай сірі гусиз пір’ячком пропали —що нас розлучили,як голубів пару! Як ми кохалися —як зерно в горісі —тепер розійшлися,як туман по лісі! […]

Це буду сама осягатикраїну скорботи тепер яі забувати твоє кохання,що мовою стало моєю —так, як ріка, що міняєрусло, течію та берег. Навіщо приніс перлини,коли забуття немає?Ніщо до серця не лине,і я сама собі зайва,мов сукня святкова і пишна,адже не було того свята. Боже, яке осоружнежиття від першої днини!Слова мені дайте нині,які з молоком не ввібрала,пробелькочу […]

Ой вийду я на могилу — видно лісу половину —ой там Роман коня пасе, а дівчина воду несе. Роман коня покидає, а дівчину переймає —та дівчину переймає, з плечей відра іздіймає: «Ой Романе, Романочку, не лий води додолочку —не лий води додолочку — лає мати щораночку, ще й казала: “Буду бити, щоб Романа не любити”».— […]

Надаремно бузок садовитьчи підрізає азаліїй набирає воду у відра,що лице її віддзеркалює. В одному відрі не бачитьселянка свого обличчя —то зверху папороть мокраграйливо простерла листя. Настіж вікна, хоча не кличеі не входить ніхто — зачиняє,жде в знемозі сну — той приходитьі трима її до світання. Відведіть із джерельця воду,що тамує спрагу сердезі,потопчіте її посіви,закопайте знаряддя […]