На руїнах
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
I
Я бачила, як Ізраїль колись
По вавілонських берегах сидів,
Як плакав він, згадавши про Сіон,
І як він арфи вішав на вербу,
Як переможці-воїни глумні
Веліли бранцям пісню заспівать:
«Співайте нам пісень сіонських ви!»
Але Ізраїль мовив: «Як же нам
Співать господню пісню на землі
Чужій, у полоні? О Єрусалим!
Коли тебе забуду я хоч раз,
Нехай моя десниця всохне вмить!
Нехай прилипне мій язик до піднебіння,
Коли я про тебе не пам’ятатиму,
Коли я не поставлю над собою
Тебе, мій рідний місту, над усе!»
II
І я була в країні неволі,
І я над ріками її сиділа,
І там моя душа була в полоні,
І я на арфі грати не могла.
Але ж не так я бачила Сіон,
Як той Ізраїль, що на берегах
Чужої річки плакав у неволі…
Я бачила руїни на Сіоні,
Там дикий мак цвів на порожніх стінах,
І сови там гніздились у баштах,
І звірі хижі бігали вночі,
Де колись пісня голосно лунала.
Драматична та глибока поезія Лесі Українки, що переплітає біблійні мотиви з роздумами про долю рідного краю. Автор звертається до образу вавилонського полону, щоб передати біль за втрачену свободу та зруйновані святині. Це сильний твір про пам’ять, вірність та незламність духу перед лицем історичних випробувань.
Обговорення (0)