Чорноморець, моя мати, чорноморець

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Брала дівка льон дрібненький, брала, брала, тонко вистеляла, всю долину сходила — та й не знайшла парня молодого, которого любила. Полюбила парня молодого — у солдати забрали, та й погнали того козаченька все битими шляхами. За ним, за ним його товариші вороними конями. Вийшла дівка за нові ворота — вмивається сльозами. «Не плач, не плач, […]

Око, око, не дуже бачиш ти глибоко. Т. Шевченко Коли ти, Боже, рушив світом зорі й води і випустив на землю тварі і народи, то мусив би і вічну правду дати їм, що по заслузі насилає хмари й грім… Щоб кожній нації хоч трохи дати неба і не ввести в злиденність дух її та в […]

Між горами, а в долині —ніде води та й напитися,все чужі люди, роду нема —ні до кого прихилитися. Прихилюся до яблуньки —а яблунька — то не матінка:шумить, гуде, гілля ломить —а до мене не говорить. Прихилюся до дубочка —а дубочок — то не батенько:шумить, гуде, гілля ломить —а до мене й не говорить. Прихилюся до […]

I. Не хліб і мед слов’янства — криця! кріс! Не лагода Еллади й миломовність — Міцним металом наллята безмовність, Короткий меч і смертоносний спис. Щоб не пісні — струмок музичних сліз, Не шал хвилевий — чину недокровність, Напруженість, суцільність, важкість, повність Та бронза й сталь — на тиск і переріз. Бо вороги не згинуть, як […]

Ой не було так нікому, як тим бідним мужикам: то ж то годять, то ж то роблять тим превражим панам. «Лягай, пане, лягай спати, та нічого не думай! Збираймося, славні хлопці, та махнемо за Дунай!» «Сідлай, соцький з отаманом, а все коні вороні, та й біжіте доганяйте славних хлопців молодих!» «Вернітеся, славні хлопці, будем же […]