Ентузіазм

Вперед, юначе мій! Ступай же!
Андре Шеньє

Мерщій до Греції! Пора! Скоріше в путь!
Хай відомстить народ своїм катам, що ллють,
Що кров йому знов проливають!
О друзі, в Грецію! Мерщій! Свобода! Мста!
На голові — тюрбан! Є шабля і мета!
Нехай коня мені сідлають!

Коли ж ми їдемо? В цю мить! Без перепон!
Тож коней! Зброю нам! І кораблі — в Тулон!
Чи краще — крила нам веселі!
Ми рештки гвардії одважної візьмем!
Султанські тигри геть метнуться під вогнем,
Помчать від нас, як ті газелі!

Веди ж у бій, Фавʼє, найкращий із вождів!
Ти став на варту там, де бракне королів!
Веди негайно нас до бою!
Ти — римлянина тінь між греків молодих,
Сміливий воїне, в твоїх руках твердих —
Народна воля, й ми — з тобою!

Рушниці Франції, прокиньтеся від сну!
Військова музико, грай славу голосну!
Гармати й сурми тонкостволі!
Гей, коні, копотіть крізь битви гук і гам,
Заблискайте, шаблі, на згубу ворогам,
І кулі шліть, меткі пістолі!

Я хочу битися в передових рядах,
Уздріти, як спагі летять і сіють жах
На розтривожену піхоту;
Як ринуть скакуни по гомінкій землі
І голови з плечей стинають враз шаблі!
Вперед!.. Але вгамуй охоту,

Поете, я скажу, навіщо цей порив?
Мене стареча жде, щоб з нею говорив.
Хто ж я? Чи вдатний сам до бою?
Я — мов березовий листочок, і мене
Запінений струмок по гребнях хвиль жене,—
Я мрією живу одною.

Знаходжу скрізь її: у лісі й серед лук.
Мене хвилює все: гобоїв млосний звук,
І листя шум, і вітер ярий.
І в сутінках легких на долі, що завмер,
Люблю я дзеркало просвітлених озер,
Як дивляться у нього хмари.

І повню я люблю, червону та палку,
Що підіймається з туману на лужку,
Чи серпик, що росою плаче;
Люблю за фермою важучий скрип возів,
Що повертаються в нічній пітьмі з полів
І будять гавкання собаче.