Перекладач: Михайло Литвинець
Спи, засни, мій володарю,
без тривоги, без страху,
хоч не спить у мене серце —
не спочину в ніч глуху.
Спи, засни, хай легшим буде
твоє дихання вві сні
за травинку й за шовкову
світлу нитку на руні.
Спить в тобі моя тривога,
і твій сон мене втіша.
Ти склепив за мене очі —
спить в тобі моя душа!
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
IБула моя мати маленька,як м’ята або як травина;і тінь свою власну на речіїй важко було відкидати. Земля її ніжно любилаза легкість і злагоду в серці,за те, що вона усміхаласьдо ниви — чи горе, чи радість. Любили її немовлята,і старці, і трави, і світло,що завжди за вродою тужитьі їй поклоняється завжди. Любов через неї з’явиласьнепоказна — […]
Пісня перша Водили батько у костьол мене малого через бор. Про ліс вони мені тоді пускали казку по воді, а я малим ловив в озернім плесі серед нив. Ловив! Боявся уловить, щоб нею серця не розбить. Вночі на Петра вдвох ми йшли; підводивсь місяць на ліси, і зорі булькали у вітрах, палили нитки в небесах,— […]
о скільки конику-братику крутих чудасій на світі дивився б допоки круки не вип’ють очей а мало по сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало і так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари якого лисого чорта з яких попідземних фаун та й зрадили нас […]
Кроковоє колесовище тину стояло —много дива видало…Чи бачило, колесо,куди милий поїхав? — За ним трава зелена,і діброва весела. Кроковоє колесовище тину стояло —много дива видало…Чи бачило, колесо,куди нелюб поїхав? — За ним трава полягла,і діброва загула.
Ой одбила щука-рибаОд берега ряску,Утеряла дівчинонькаВ козаченька ласку. А я тую ряскуТа зберу в запаску,Таки ж своєму козаковіПідійду під ласку. Підійшла я під віконце —Мати горох варить,Горох варить, серце в’ялить,На вулицю барить. Якби тобі, мій миленький,Сестриця варила,Вона б тебе на вулицюТа й не забарила.
