Вітер з поля, хвиля з моря

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Ой по горах сніги лежать, по долинах води стоять, а по шляхах маки цвітуть. То ж не маки червоненькі, то чумаки молоденькі битим шляхом у Крим ідуть. Гомін, гомін по діброві, туман поле покриває, мати сина прикликає: «Вернись, сину, додомоньку, змию тобі головоньку» — «Ізмий, мамо, сама собі, або моїй рідній сестрі.» Мене змиють дрібні […]

Ой у полі та стернистому, на старому деревлянському, явори стоять, гойдаються ще й вітрами умиваються. Там Сварог схиливсь над стернями, вкутав голову туманами і ворушить тихо віями, як лісами в білім інею. Тими віями він скочує срібло-сльози все розтоплені… Стають сльози ті озерами У долинах серед зелені та й димлять до сонця водами в ранки […]

Туманна примара нас вабить облудно, І щастям у нас вона зветься. Та трудно її нам піймати, ой, трудно, Хоч близько, так близько, здається… Одним оте щастя – багатство, розкоші, А іншим – порядок і згода. Одним оте щастя – то золото й гроші, А іншим – коханої врода. Той рветься до слави, той хоче змагатись, […]

Ще твої я поцілунки На устах гарячих чую, А твої обійми душу Ще хвилюють молодую. Серце в грудях ще стукоче, Мов сполохана пташина, А в крові жаги й любові Ще бушує хуртовина Ах, вогонь ти, моя люба, Вся із полум’я і страсти, Як солодко, щасно, хмільно У твої обійми впасти! На момент одним горінням Душі […]

Зимове дерево на тлі небес,як силует Еразма з Роттердаму,суворе й лицарське, шрам біля шраму,і світло мислі, паче блискіт лез. Далеко відлетіли вітру пасмаі листя почувань, як літні сни.Одне чекання вільної весни —на вдумливому профілі Еразма. Я обтинаю гілля — і стаєте дерево подібнішим дедалідо мого сина — ось такий він є! І небові, що в […]