Талого снігу платочки сивенькії
Талого снігу платочки сивенькії
дощик дрібнесенький, холодний вітрець,
проліски в рідкій травиці тоненькії,
се була провесна, щастя вінець?
Небо глибокеє, сонце ласкавеє,
пурпур і золото на листі в гаю,
пізніх троянд процвітання яскравеє
осінь віщує — чи то ж і мою?
Що ж, хай надходить! мене навіть радує
душного літа завчасний кінець;
провесни тільки нехай не нагадує
дощик дрібнесенький, холодний вітрець!
Вірш «Талого снігу платочки сивенькії…» — це прониклива й образна мініатюра Лесі Українки, створена в 1893 році. Поезія увійшла до другої прижиттєвої збірки авторки «Думи і мрії» (1899), де стала органічною частиною поетичного циклу «Мелодії».
Твір малює тонку, майже акварельну картину передвесіння, коли напровесні з-під талого снігу пробиваються перші проліски. Поетеса майстерно олюднює природу: клаптики снігу здаються сивенькими хусточками, а тендітні зелені стебла постають як символ непереборної жаги до життя. У цих лаконічних рядках криється глибокий внутрішній оптимізм ліричної героїні. Попри холодні зимові залишки, які метафорично перегукуються із життєвими негараздами, крізь землю проривається неминуче весняне оновлення. Цей короткий вірш дарує відчуття тихої радості, надії та світлого спокою перед початком нового розквіту.
Discussion (0)