Поза лісом зелененьким

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

(Равенна. Входить згорблений Данте в огорожу церкви. Осінь.) Данте Тут часто чую голос Беатріче колишній, молодий. Таємні речі у душу словом неясним шепоче. Італії майбутнєє пророчить… Мене ж тривожить те, що відлетіло, неначе листя з гілки помертвіле… Оте, що загубило дні, мов кола, та й розкотило вітром їх навіки в чужі країни, за чужії ріки… […]

Їхав чумак із Криму додому, на драбиночку схилився, на драбиночку схилився, гей! дуже, дуже зажурився, а сірі воли дивився. «Гей, чумаче, чумаче-бурлаче, та чого ж ти зажурився, та чого ж ти зажурився, гей! Чи сірі воли пристали, чи з доріженьки ізбився?» «Не пристали й воли, з дороги не збився, з дороги не збився, одна думка […]

Вже поїзд наближався до вокзалу, а я з вікна дивився в яр, і дикі три гори над ним згасало у світлі вже вечірніх чар. Гірські верхи і хмари швидколеті зліталися в блискучий ряд, неначе пелюстки десь на бенкеті, вітрами зірвані з троянд. А тіні хмар спускалися на мури гранітних гір, гранітних стін, похожі на вовняні […]

Терен, мати, коло хати —в нього цвіт біленький;а хто любить очі карі —а я — голубенькі. А я люблю голубії —я на них дивлюся;брешіть, брешіть, воріженьки —я вас не боюся! Брешіть, брешіть, воріженьки —добрешетесь лиха,бо нас двоє, серце моє —кохаймося стиха! Не піду я на кладочку —бо кладочка гнеться;не піду я за багача —нехай западеться! […]

Чи це ж тая криниченька,Що голуб купався? — гей, гей, гей! —Що голуб купався.Чи це ж тая дівчинонька,Що я женихався? — гей, гей, гей! —Що я женихався. Чи це ж тая криниченька,Що я воду пив? — гей, гей, гей! —Що я воду пив.Чи це ж тая дівчинонька,Що я полюбив? — гей, гей, гей! —Що я […]