Ой на горі василечки сходять
Ой на горі василечки сходять,
під горою барвінок послався —
під горою барвінок послався,
а вдовин син розпивсь, розгулявся.
А вдовин син розпивсь, розгулявся,
ще й до того не хоче робити,
ще й до того не хоче робити —
та йде в корчму горілочку пити.
Стоптав, зламав червону калину,
ізвів з ума дівку Марусину.
Марусенька по бережку ходе,
а за нею вітер хвилю гоне.
Марусенька на хвилю ступила,
мати сина силою женила,
мати сина силою женила —
по вулиці невістку судила.
«Та дрімливая, сонливая невістка,
ще й до того не хоче робити,
ще й до того не хоче робити —
їде в корчму горілочку пити.»
А свекруха її не злюбила,
до порога спати положила,
до порога спати положила,
а до сина стиха говорила:
«Піди, сину, на ярмарок пішки,
купи, сину, реміннії віжки,
купи, сину, реміннії віжки —
крути милій рученьки ще й ніжки,
ще й до того дротяну нагайку,
скатай милу, як синю китайку».
А миленька білу постіль слала,
до постелі стиха промовляла:
«Постіль моя тонка, білесенька,
хто ж на тобі цю ніч буде спати?
Хто ж на тобі цю ніч буде спати? —
буде милий, як кат, катувати».
А звечора свічечка горіла,
а в півночі нагайка шуміла,
а в півночі нагайка шуміла —
а к світові миленька умліла.
Лежить мила, як бомага синя,
а миленький, як білая глина:
«Ой ти, мати, порадниця в хаті,
порадила, як милу карати,
порадила, як милу карати —
тепер порадь, як милу сховати».
«Зорви, сину, в коморі мостину
та й заховай чужую дитину» —
«Не зорветься в коморі мостина,
не втаїться чужая дитина.
Треба, мати, коня продавати,
треба, мати, милу поховати» —
«Сідлай, сину, коня вороного
та їдь, сину, до тестя рідного,
нехай іде, нехай поспішає,
нехай свою дитину сховає».
По миленькій в усі дзвони дзвонять,
сина й матір до острогу гонять,
на миленьку сорочку наділи,
сина й матір в острог посадили.
Коментарів ще немає... Будьте першим!