Ой ходив чумак
Ой ходив чумак
сім рік по Дону,
та не було пригодоньки
ніколи йому.
Ой їхав чумак
з Криму додому,
сталась йому пригодонька
за всю дорогу.
Сталась йому пригодонька
не вдень, а вночі —
занедужав чумаченько,
з Криму їдучи.
Занедужав чумаченько,
з Криму їдучи,
при широкій дороженьці
воли пасучи.
Ой пішов чумак
в Самар на базар,
червоною китайкою
головку зв’язав.
Ой упав чумак,
упав та й лежить, —
ніхто його не спитає,
що в його болить.
Ой болить в його
серце й голова, —
помирає чумаченько,
а роду нема!
Прийшов до його
отаман його,
бере його за рученьку,
жалує його.
«Отамане мій!
Жалуєш мене,
скидай кожух з мене
та укрий мене;
бери мої воли, вози —
поховай мене,
бери моє срібло, злото —
поминай мене!»
Ой скинув чумак
свиту і кожух,
припадає к сирій землі —
теплий зводе дух.
Ой скинув чумак
із себе й каптан:
«Воли мої половії,
хто ваш буде пан?»
Та вдарили зразу
у великий дзвін —
се ж по тому чумакові,
що ходив на Дін!
Та вдарили зразу
в дзвони уві всі —
се ж по тому чумакові,
що ходив по сіль!
Ой ішли воли,
та в вісьмерику,
задзвонили в усі дзвони
по тім чумаку!
Ревнули воли
у новім ярмі —
поховали чумаченька
в чужій стороні.
Ревнули воли,
степом ідучи —
поховали чумаченька,
із Криму їдучи.
Коментарів ще немає... Будьте першим!