Гаю, гаю, зелен розмаю

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Мозолисті руки — схожіна звірят чи на молюсків,кольору землі, чи гною,чи вогню, чи саламандриспеченої, — опадаютьвтомлені вони і зновупіднімаються в роботі. Без упину місять глину,чи товчуть гірке каміння,чи перебирають струниконопель, чи йдуть за плугом,їх ніхто не бачить, тількинива чародійна бачить. Уподібнені ті рукимолотам — не власним душам —і біжать вони, як стадоящірок, та стануть голі,наче […]

I. Біла лагода яблунь в цвіту. П’ю життя моє спрагненно-радо. Прийдеш, прийдеш? І легіт: прийду — Медоносним зітханням — ой Ладо! День дзвенить — золота голубінь, День співає — блакитна безодня… Тільки — яблуні та голуби, Тільки барви буяють сьогодні! Це нічого, що небо чуже і чужа Далечінь віє в очі. Дивись! Вже перейдена нами […]

Зорі плинули на хмарах, курів сніг з небес; ішли люди всі у парі, а я ждав тебе. Замок стіни свої чорні над містом тримав, ріки зір в нічній безодні, мов гребля, спиняв. Нили люди в його залу, несли юний сміх, запорошений снігами, як гомін лісів. І той замок підпирали та й колони дві… там я […]

В чистім полі, на роздоллі, Одинокий хрест стоїть; Поле чисте по неволі: Всі вчорашні муки, болі В собі чорний гріб таїть. Де-де чорне попелище, Зброя кинена лежить, Лиш понуро вихор свище По пустому бойовищі, Де лягло життя спочить. Чорний ворон сів і кряче На похилому хресті, Тільки й спомину неначе: Вихор свище, ворон плаче По […]

I. Нема нічого на землі — Й нічого більше вже не треба: Ми — нанизу в сліпій імлі, Вгорі — далекі зорі неба. І недосяжність — вже навік, І вічна спрага — вічним болем, І тільки мій голодний крик — Самотнім перекотиполем. Шляхи в глухонімий туман Нам доля-відьма не простеле, З-поза земних, людських оман — […]