Громадянська лірика — Сторінка 7

Покиньмо скаржитись самі собі,
На долю нарікати раз у раз, —
Нам треба жити в мужній боротьбі,
Щоб не кляли …

Гей ти, молодче мій, не тужи,
Не дивися крізь сльози на світ, —
Йди до двору й там пану служи,…

…Ні! Годі, годі сльози лити,
Страждати марно в глушині!
Забрали все, чим міг би жити,
Нічого ж не дали мені.…

Боже, скільки щедрот
Творить воля твоя!
Де ж мій дім, мій народ,
Де вітчизна моя?
Де ж ти, славна сім’є…

За шматок хліба, чорного хліба,
Бідак свою душу дає,
Топить у рабстві мрії й надії,
Життя безталанне своє.
Щоб подолати …

За печальні пісні
Не кляніте мене,
Бо ж і так у вогні
Моє серце сумне.
Кров од болю кипить,
Мучить …

Поети вчать, як треба жити,
Багатим бути, а самі ж
І на підошви заробити
Не вміють нещасливий гріш.
Натхнені добрістю …

Суремлять сурми клич до бою,
Вітри розносять їхній дзвін.
Той поклик піснею палкою
Відлунює з усіх сторін.
Про славу-чудо грають …

Побратимів багатих мені
Не потрібно – я відаю їх!
За божками летять, як дурні,
А всім іншим – погорда і …

Життя моє трудне й нужденне,
І, скільки світу, кожен звик
Гордити мною, кпити з мене, —
Бо я мужик, дурний …

А хто там іде, а хто там іде,
Хто громадою рокотно гуде?
– Білоруси.
Що ж несуть вони, кістяки живі,…