Одне слово
Ґабріела Містраль
Перекладач: Василь Моруга
Застрягло у моєму горлі слово —
і не позбудусь, не звільнюсь від нього,
хоча воно в мені пульсує кров’ю,
бо випущу — і спалить воно поле,
ягня заб’є чи птицю кине долу.
Я мушу його вирвати і сховати:
знайти боброву нору глибочезну
або вапном те слово загасити,
щоби, як душа, вже не могло літати.
Що я живу — виказувать не хочу,
допоки у крові воно клекоче,
на подиху злітає і спадає.
Хоч мій отець Іов його промовив,
я вам його не дам, вуста нещасні,
бо скотиться й заплутається в косах
жінок, що до ріки ідуть по росах,
і кволі чагарі пригне й попалить.
Сипну на нього я страшенних зерен:
за ніч вони заглушать і задушать
його, пилинки з літер не залишать.
Чи розірвуся, наче та гадюка,
що надвоє себе перегризає.
Щоб повернутись в дім, зайти, заснути,
на всі часи від нього відділившись,
прокинутись за два тисячодення
відродженою забуттям і снами.
Не знати, що було воно, те слово
із йоду й галуну, поміж губами;
не знати, не пригадувати ночі,
ні житла вдалині, в чужій країні,
ні засідки, ни промінця крізь двері,
ні свого тіла, що згубило душу!
