Інша
Ґабріела Містраль
Перекладач: Дмитро Павличко
Одну я вбила в собі —
я ж її не любила!
Була вона квіткою
кактуса скеляного.
Була вона тим вогнем,
що не знає остуди.
За спиною і в ногах
небеса були в неї.
Вона не спускалася вниз
глянути в очі водам.
Де відпочивала, там
скручувалися трави
від подиху вуст її,
від жарини обличчя.
А мова її текла
густо, немов живиця,
щоб у полон красивий
її не взяла свобода.
Не вміла згинатися
квітка ота наскельна.
Тож поряд із нею я
пригиналася завжди.
Зів’яли, зігнулися,
заспокоїлись крила.
На руку мою злетів
попіл її останній.
Ще плачуть за нею всі
сестри. Вогненну глину
з моїх виривають рук,
поряд зі мною йдучи.
Минаючи їх, скажу:
в безоднях її шукайте
чи з глини зробіть нову,
іншу вогненну птаху.
Не вмієте, що ж, тоді
треба її забути.
Я вбила її. І ви
вбийте її так само.